Впевненість, чи правильним шляхом я йду?

Впевненість, чи правильним шляхом я йду?

Коріння моєї невпевненості бере початок з мого дитинства, починаючи з невдалих знайомств зі своїми однолітками, негативного прикладу у сім'ї та в оточенні, невдач у школі, на роботі. І після всього цього виникла купа різних питань, які не зможеш задати іншим, мучиш ними сам себе: «чому я?», «за що?», «як далі жити?», і тому подібні. Зараз приходить усвідомлення, що всі вони були від гордині, від страху поглянути всередину себе, і від невизнання правди.

“Недовіра до себе і сумніви виникають від незнання Істини. Незнання Істини від небажання зазирнути всередину себе, адже там Істина. Істина — це Життя або Смерть. Страх перед Істиною, який виходить від Тваринного начала, спотворює її, намагаючись віддалити. Але вона неминуча, який би вибір не зробила Людина. Навіть темниця не позбавить свободи світлу Душу, і ніяка земна влада не зробить вільною тварину, приречену на смерть.”

З книги Анастасії Нових "АллатРа"

 

Мій досвід спостереження невпевненості в собі

Почну розповідь з розмови в машині з моїм другом (яких можна перерахувати по пальцях; раніше мене це засмучувало, але тепер, отримавши хай малий, але цінний досвід, усвідомлюю цінність таких людей). Друг є «ПОТУЖНИМ» православним християнином, який стежить за непохитними засадами церкви.

В цей день, в розмові на духовні теми (про що, до речі, ми з ним поговорити гаразді), я торкнувся теми занять медитаціями. Розповів, що з дружиною хочу сходити разом на заняття в групу, куди ще пару хлопців покликав. Мій друг (оберігаючи мене від геєни огненної) прочитав мені цілу лекцію про те, що медитації поведуть мене куди не треба, що сім'ю затягую в секту. Так, мій кращий друг став не тільки аграрієм по посіву насіння невпевненості, але і хорошим учителем. Навчив того, що не варто позбавляти інших вибору за допомогою маніпуляцій і залякувань, що необхідно поважати свободу вибору іншої людини.

“Свобода вибору ― це найбільший дар людині.

Той, хто в кожному дні здійснює духовно-моральну роботу над собою, набуває справжню свободу особистості ― свободу від власного егоїзму, від страхів та ілюзій цього світу, від нескінченних земних бажань і сумнівів, страждань і оман. Це і є та істинна свобода людського духу, яка не має ніяких земних обмежень, яка дарує людині внутрішню опору і робить людину сильною та незалежною від будь-яких обставин.”

Друга основа АЛЛАТРА

 

Я знову заблукав у своєму пошуку

Він навів ще тисячу доводів. І остудив мій запал. Я на тиждень віддалився від шляху до свого Справжнього Дому. Найдивніше, що мій друг зателефонував наступного дня і вибачився, сказавши, що «у кожного свій шлях, і він зробив помилку, відмовляючи мене».

Після цього дзвінка все в голові перемішалося, всі «за» і «проти». Я намагався змоделювати нашу розмову ще раз, щоб прийняти правильне, як мені здавалося, рішення, але я грубо помилився, тільки тепер усвідомлюю скільки сил Аллату(сили уваги) пішло на цю ілюзію минулого.

“Раніше це називалося Аллат. Це сила, якою наділяє цей світ, за допомогою Духа Святого, Господь. Це сила, яка підтримує все життя тут. Це вогонь життя.”

З передачі "Єднання"

 

“Людина як Особистість, я маю на увазі, вона завжди прагне до світу Духовного. І ось її потяг завжди підміняється свідомістю на матеріальне, тобто боротьба йде за увагу людини. Багато хто знову не зрозуміє, скаже: «ну, увага, ну до чого тут увага?» А увага — це... енергія Життя. Увага — це і є Життя. Це і є та частина, ось як ти згадала за Святого Духа, це є частина тієї сили, яка притаманна Особистості як, ну скажімо, якомусь відображенню Духовного Світу, яке може стати частиною Того світу... Увага є тією силою, яка і створює Життя.”

З передачі "Ілюзія і Шлях. Істина на всіх одна. Випуск 2"

Але лише тепер мені стала чітко видна робота Задньої сутності, яка подавала на блюдечку гіркий досвід поразок, змушуючи коливатися у виборі, з питаннями «а що якщо?». Але найважливіше — я боявся взяти на себе відповідальність, боявся відповідати за наслідки своїх дій. В моїй свідомості був присутній шаблон, що я повинен приймати рішення як чоловік за всю родину, навіть не питаючи, чого хоче моя дружина. Але, при цьому, я не хотів брати ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за ті рішення, які я приймав. Як же хотілося тоді, щоб хтось за мене ніс цю відповідальність.

 

Впевненість — віра в свій шлях!

Але ось через тиждень мене "підхопила за комір" одна світла людиночка, яка опинилась за сумісництвом моєю дружиною. Та з такою впевненістю, що я ще довго зіскрібав зі стін залишки свого его (краще б я їх тоді не шкріб). Сумно усвідомлювати, що на той момент я не хотів нічого слухати, і поводився подібно до «каменя» з міцною бронею его (добре дружина дістала з полиць стопку бронебійних доводів). І цими бронебійними виявилася її ВІРА.

Я говорив дружині, що це секта, що у нас будуть проблеми, на нас можуть негативно вплинути. Дружина була впевнена в людині, яка запросила нас на заняття, і в тому напрямку, яким ми зараз йдемо — в духовному розвитку. Якби не вона, лежати б мені каменем серед піщинок і таємно тяжіти до моря. Але разом нам набагато легше йти цим шляхом, простягаючи руку, якщо один з нас відстає, аби допомогти струсити пил ілюзій; якщо один впав, то другий допомагає йому піднятися, ось так і йдемо не поспішаючи.

Закінчуючи свою розповідь, я розумію що таке впевненість. Впевненість — це віра у власний шлях, віра в себе і, перш за все, довіра Богу. Тільки написавши всі ці рядки, я зрозумів суть своїх проблем. Моя невпевненість розкрилася в мені. Основа моєї невпевненості була в ілюзії значущості оцінки інших. Я, як у притчі про перстень, ходив на ринок дізнатися його вартість, а треба було йти до ювеліра. Очікування майбутнього, побудова (моделювання) ситуацій того, що буде, думки про те, що про тебе скажуть або будуть думати — все це забирало цінні миті мого життя, адже жити треба тут і зараз.

І, для кращого розуміння, притча про перстень:

“Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав:

— Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо торочать, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!

Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:

— Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, — і, трохи подумавши, додав: — Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.

— З задоволенням, Майстер, — пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.

— Добре, — сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невеликого персня з красивим каменем.

— Сідлай коня і скачи на ринкову площу. Мені потрібно терміново продати цей перстень, щоб віддати борг. Намагайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше! Юнак взяв персня і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він почав пропонувати перстень торговцям, і ті спочатку з цікавістю роздивлялися його товар.

Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до персня всякий інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб'язно пояснив йому, що золота монета — це занадто висока ціна за такий перстень, і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.

Почувши слова старого, молодий чоловік дуже засмутився, адже він пам'ятав наказ Майстра: ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши перстень добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.

— Майстер, я не зміг виконати свого доручення, — з сумом сказав він. — У кращому випадку я міг би виручити за перстень пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки цей перстень не вартий.

— Ти щойно вимовив дуже важливі слова, синку! — відгукнувся Майстер. — Перш ніж намагатися продати перстень, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Їдь-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за перстень. Тільки, що б він тобі не відповів, не продавай перстень, а повертайся до мене. Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра.

Ювелір довго розглядав перстень через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
— Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п'ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю персня за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.

— Сімдесят монет?! — юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху помчав назад.

— Сідай сюди, — сказав Майстер, вислухавши розповідь молодої людини. Знай, що ти і є той самий перстень, дорогоцінний і неповторний. Тільки той, хто знає Істину, зможе побачити в тобі безцінне. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зможе розгледіти перший зустрічний?”

З цієї притчі я зробив висновок, що побачити нас справжніх і зважити наш кошик вчинків може лише справжній ювелір — Бог.

З вдячністю за Вашу увагу.


Автор: Sparki. Sparkovij (Білорусь, Гомель)

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 69

Підписатися на новини



Впевненість, чи правильним шляхом я йду? - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 69
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція