У рабстві припущень. Частина 2

Усім привіт, це Ігор, спасибі вам за розгляд моєї статті, побачив нові моменти. У цієї історії є продовження, яке трапилося приблизно за 10 років. Діло було так.

Їду на службу і на в'їзді до міста помітив на тротуарі драку. Зупинився, увімкнув аварійку та вибіг із машини. Підбігаю та бачу картину: дівчина лежить на землі, на ній сидить молодий п’яний хлопець і б’є її в обличчя, поруч інша дівчина намагається його відтягнути, але в неї нічого не виходить (сили нерівні). Побачивши цю картину, на пам’ять відразу спливли очі жінки, які просили про допомогу (з подій 2010 року), і я зрозумів, що діяти потрібно рішуче та жорстко.

Я голосно наказав йому зупинитися, він подивився на мене та став у повний зріст, з єхидною посмішкою запитав: «Ти хто такий?» У цей час, поки він приймав стойку ковбоя, розставляючи свої руки якомога ширше, обидві дівчини забігли мені за спину та попросили про допомогу. На його запитання «ти хто?» я відповів «міліціонер» і зробив крок назустріч цьому герою. В його очах я побачив тваринний жах, і мій кулак розтиснувся. Я зрозумів, що він може воювати тільки з жінками. На годиннику було 7:50, якраз зміна наряду, й аби не гаяти час на очікування наряду ППС, я посадив усіх учасників у свою машину і привіз у відділення поліції.

Далі розбір польотів на дві години: рапорт, чому я запізнився на службу, рапорт про проявлену ініціативу, збір матеріалу за даним фактом і вислуховування нотації про порушення заходів безпеки при затриманні… Короче з'ясувалося, що ця трійця — колишні чоловік і дружина та краща подруга. Дівчат ми відпустили, а хлопця затримали.

Ранок насичений, день пролетів швидко, і сиджу я такий задоволений собою на вечері, телефонує мені дільничний і каже: прикинь, вони помирилися, заяву дівчина забрала, і вони пішли додому. Після цих слів я якось посмутнів, думаю, навіщо ж тоді треба було просити про допомогу, писати заяву і так далі… Сиджу я, значить, розмірковую вголос про сьогоднішній день, і мені пише в соцмережі незнайома дівчина про те, чи не губив я документи… Я подумав, що це інтернет-шахраї, і хотів її заблокувати, але вирішив спуститися до машини і перевірити. Відчиняю машину і бачу, що документів у мене немає. Усі доки були в маленькій сумці на задньому сидінні, а зараз там її немає… Мене прошиб холодний піт, свідомість підняла паніку впереміш із гнівом і осудом моїх ранкових пасажирів…

Трохи заспокоївшись, ми домовились із цією дівчиною про зустріч, і за невелику винагороду вона повернула мені мої документи, але, правда, без сумки, сказала, що йшла на роботу та побачила на траві розкидані документи, і за пропискою знайшла мене в соцмережі. Щастю моєму не було меж! Фіг із нею, із цією сумкою, головне, документи всі на місці… Коли ми поверталися на базу, у свідомості була тиша і таке відчуття наче камінь із плечей упав, але, приблизно за годину після повернення документів моя свідомість почала «стару пісню про головне», правда, вже я був не винен, а, на думку мого оцінщика в голові, у цій ситуації винні всі, крім мене. Винна та жінка з першої частини моєї розповіді, тому що її очі постійно миготять у пам'яті, винні ці побиті дівчата, які при посадці в машину могли випадково скинути сумку на вулицю, винна та дівчина, яка знайшла документи, тому що попросила за них гроші, винен цей п’яний хлопець, який відмовився зі мною битися, винен цей несправедливий світ і т. д. Короче, я такий хороший і правильний, а навколо коїться жах жахливий, і наче хочеш допомогти людям, а потім урешті-решт можеш залишитися з розбитим коритом… Побачив цікавий прийом свідомості: виходить, що протягом 10 років моя свідомість звинувачувала мене в тому, що я не допоміг жінці, не заступився за неї, а тепер починає тиснути мене в зворотній бік, типу: ось ти допоміг, і ледь без паспорта не залишився — зав’язуй із добрими справами.

Короче, що б я не зробив, моя свідомість усе одно мене пресує… На моє щастя, приблизно в цей самий час я почав дивитися на АЛЛАТРА ТБ ролики за участю Ігоря Михайловича Данілова, в яких він говорить про пастки свідомості, і я недовго страждав від викрутасів свого звіра в голові, тому що з'явилося розуміння «про цілі та задачі нашої свідомості».

Роки, проведені в самоїдстві, — це жесть, хто зараз сварить себе за щось, зав’язуйте із цією пропащою справою та вникайте в роботу системи і свідомості, щоб більше не потрапляти в емоційні пастки у своїй голові. Як я зрозумів для себе — свідомість постійно шукає ворогів у зовнішньому або звинувачує мене, а насправді найголовнішим ворогом для людини є її свідомість. У чому я зміг переконатися на власному досвіді, заплативши за це довгими роками самоїдства. Тому дуже важливо ділитися своїм досвідом, щоб інші люди змогли вийти з-під рабства свідомості. Свідомість, як правило, людину або принижує, або, навпаки, підносить, і тут важливо бути чесним із самим собою, адже не важливо, що говорить свідомість, а важливо те, що реально робиш ти і до якої мети йдеш

Ігор