
В Дорозі

Ніщо не тамує Спраги –
Без Бога посуха усередині.
Я усвідомила раптом одного разу,
Що вічний мандрівник я в Дорозі.
Блукати у безкрайності пустелі
І дивуватися міражам –
Втомилася. Досить. І віднині
Я вірю лише Живим Вустам.
Ніщо вже погляду не спокушає,
Форми – тільки видимий обман.
Хто зрозумів – той Бога набуває
І в Глибину воліє сам.
Тебе! Тебе мені стало мало!
І знемагаючи від ЖаРи,
Міраж зник, все вмить пропало:
Моїй Душі відкрився Ти!
Промови Твої Душею слухаючи,
Я забуваю про себе.
Любов усім Духом приймаючи,
І розчиняюсь знов у Тобі.
Тут п'ю лише малими ковтками...
У Тому світі плеще Океан...
На дотик, дрібними кроками,
Я покину полону обман.
До чого ще можна прагнути,
Коли не можу спрагу втамувати?
І Океан не перестане кликати,
То як Душі політ перервати?..
Батько, не важливий термін в дорозі!
...Хіба ж можу я не прийти…
Автор: Яна Шантарова
Переклад: Лариса
Это глоток воды в пустыне 😊
Я его сегодня утром услышала в аудио версии, в исполнении Насти и не могу наслушаться. Выразить словами чувство радости и благодарности не знаю как. Это и правда стих от Личности 💞 Спасибо ♥️
Замечательный стих!
Замечательный чувственный стих! Прям живой!
Спасибо!
https://soundcloud.com/allatra-radio/v-puti
Спасибо ;)