Удвох наодинці

За останній місяць помітила в собі гостру необхідність дякувати всьому і всім: людям, ситуації, навколишньому світу, життю. Що приховувати, тільки починаю розуміти, що ж таке це справжнє життя. Перебуваючи в розширеному стані свідомості, помічаю більше, відчуваю, все набуває сенсу і об’єму, який непомітний, коли живеш розумом, коли слухаєш команди в своїй голові, нехай вони навіть деколи прикриті благими намірами. Кожна мить життя наповнена сенсом, оскільки вона відбувається тут і зараз, це дарує спокій, який важко пояснити, і стан благості зсередини. Стало дуже цікаво спостерігати і працювати над собою. А що сталося? Прийшло розуміння внутрішнього вибору, прийшло усвідомлення слів, які чула в житті часто і, здавалося, була з ними згодна, що життя не може бути скінченним, що існування тіла є тимчасовим і обмеженим. З кожним днем ​​стає зрозуміліше, що все лише починається і моє Життя в моїх руках, варто лише довіритися внутрішнім почуттям, вести постійний діалог з Джерелом. Віра без знання є порожньою і хиткою, як бульбашки піни на морському березі, але коли через знання приходить розуміння, то все набуває зовсім іншого змісту, іншого виду, який нічим не обмежений, з'являється внутрішня Свобода і наповнюється яскравими барвами, неймовірними почуттями. З таким розумінням стає не просто легше, стає зрозуміло і природно. Коли я перебуваю в стані розширеної свідомості, то відчуваю щось надзвичайно рідне, до болю знайоме і приємне, що створює лише тим, що воно існує, що воно насправді є завжди.

Їхала днями в метро і прийшло усвідомлення, що оскільки моя природа є двоїстою, тобто, в мені є і Духовне, і Тваринне начало, то я можу свідомо обирати лише одне, тільки Духовне. А різниця в тому, що «Духовне начало, на відміну від Тваринного начала, ніколи не бореться за домінування над Особистістю». Виходить, що агресивно налаштоване на боротьбу за мою власну увагу лише Тваринне, воно хоче будь-якими доступними інструментами втягнути мене як Особистість у зовнішнє: думками, емоціями, задіює всі органи чуття, якими наділене тіло (нюх, смак, слух, зір, дотик – тактильні відчуття). Духовне ж начало в мені просто є, і воно є постійним, його природа – життя, незалежно від мого стану воно завжди зі мною, але відчути і стати його провідником я можу лише в тому випадку, коли виберу його усвідомлено на рівні внутрішнього розуміння. А для цього мені потрібна щирість, у першу чергу, перед самою собою, тобто чесність і готовність зробити цей вибір. Адже, по суті, щирість – це відсутність брехні.

Коли є це внутрішнє розуміння, то здається все дуже простим і приємним, не знаєш навіть, що може бути якось інакше, ніщо ззовні не несе в собі змісту. Але думки ніхто не відміняв, разом з внутрішнім зростанням росте, і спритність та моторність Тваринного начала в мені, адже воно постійно фіксує інформацію, тільки з величезним спотворенням потім підносить, адже почуття для нього незрозумілі, воно оперує голими фактами, і робить це дуже логічно, раціонально, з поясненнями і аргументацією. Часом, не встигнеш оком моргнути, як мозок уже тобі закидає «чудову ідею», яка «допоможе» твоєму розвитку, тільки віддай йому шматочок уваги, витрать на це свої сили і час, відволічись від стану внутрішнього пізнання на зовнішню суєту. І головне, що вийди зі стану і займися справою, а саме: «відволічись, перемикнись, ти ж не можеш бути в стані і робити те, що я тобі пропоную, тут потрібна твоя цілковита увага, адже це так важливо, я тобі це кажу як хороша думка». Здається все дуже легко, коли ти на духовній хвилі. А коли з'являється зацікавленість у чомусь, коли мені щось «треба, необхідно, хочу», нехай навіть мозок встановив прапорець «важливо для саморозвитку», то краще, як я зрозуміла для себе, переключити увагу всередину, відійти і подивитися на те, що відбувається, з позиції спостерігача, і, очевидно, хтось уже дуже настирливо в тобі тягне на себе ковдру.

Природний стан для моєї особистості – це коли вона перебуває на довгій хвилі, коли я живу, а жити я можу лише внутрішніми почуттями, які неможливо передати вербально, а вони настільки реальні, що обмеженість літер нездатна передати ці барви словами. Одна дуже хороша людина сказала, що життя – воно не може бути скінченним, це постійне тут і зараз. Як воно може закінчитися, якщо воно є постійним? Своїм вибором ми формуємо або життя, або смерть. Піддаючись на провокації матеріального світу, я втрачаю своє життя, змінюю його на одномоментне і швидкоплинне, змінюю його на смерть. Якщо мій вибір здійснюється в бік матерії, то я вмираю разом з тим, як помирає моє тіло. Я зрозуміла, що мені це не треба, я так не хочу, це не моє, і єдине, що у мене є це мій особистий вибір. І цей вибір полягає в тому, яким провідником я можу бути в цьому тримірному світі: Духовного начала чи Тваринного. І це не вибір між робити чи не робити в зовнішньому, це не вибір, коли я думаю: їсти м'ясо чи не їсти, вдягати коротку спідницю чи не вдягати, плакати чи сміятися, ні. Вибір знаходиться набагато глибше, вибір він всередині мене, і він єдине, що є у моєї особистості, у мене.

Автор: учасник Міжнародного громадського руху «АЛЛАТРА»