Повернення Додому

Повернення Додому

Теплий липневий день. Виблискують сонячними переливами хрести монастиря... Озеро зустрічає тихими водами, а листя тихенько перешіптується, повідомляючи один одному про нового гостя. Ліс м'яко вітає, розкриваючи свої стежки. Легкість і відкритий дитячий інтерес до пізнання зі спокоєм і тихою радістю, наповнений диханням Життя.

Так почалося моє перше знайомство з Китаївською пустинню.

Прямую до печери. Йду лісовою дорогою, насолоджуючись красою і кожною миттю. Доходжу до сходів, що ведуть на вершину пагорба, де і розташований вхід в загадкове і ще незвідане місце.

Крок за кроком наближаюся, піднімаюся... Бачу лавку та дві ікони, що висять на деревах навпроти. Внутрішньо мене тягне туди. Кілька кроків, і щось дуже м'яке наповнює все моє єство. Огортає, дуже ніжно і дбайливо. Сідаю на лавку. Так добре і тихо. Дивлюся на ікони... На одній — Пресвята Богородиця, а ось жінка, яка зображена на другій... Її я бачу вперше.

По приїзді додому мені стало цікаво дізнатися, хто вона. Я була сильно здивована, що її називають чоловіком, преподобним Досифеєм. Тоді як на іконі зображена жінка. Виявилося, що в той час жінки не могли постригатися в ченці до 50 років. А у неї вже з 15 років було прагнення до Бога. Незважаючи на протести родини, вона втекла з дому, щоб присвятити своє життя Господу, і видала себе за чоловіка, щоб бути прийнятою в монастир. І ті печери, які я відвідала, були вириті нею.

Піднімаюся вище. Не знаю, що чекає на мене там, на вершині, що побачу, що відчую, і в цьому своя принадність. Не припускаю, що мене там чекає. Стан абсолютної відкритості новому, відсутність страху і просто рух уперед.

І ось останні сходинки пройдені. Тепер я біля входу… Поблизу дверей в зовсім інше і незвідане, що кличе і вабить почуттям чогось дуже Рідного. Вхід відкритий, залишилося тільки увійти. Вже не цікавить навколишній пейзаж, на який періодично задивлялась під час шляху... вся увага — тільки на вхід і на внутрішнє почуття, кличе пройти за цю межу. Крок...

Легка прохолода... Свіжий ковток повітря. Зовсім інше... Темно. Кожен крок — усе глибше занурює в непохитний спокій, неземний спокій і свободу... Легкість... Більше немає суєти... Немає часу. Боже, дякую тобі... Йду на світло лампадки в новому, абсолютно не знайомому просторі. Наближаюся... на дотик... Все менше відчувається тіло і все більше занурююсь, зливаюся з наповнюючим почуттям. І ось я в келії... Богородиця, умиротворення... відчуття присутності і благодаті, тихої радості і щастя. Такий м'який і природний стан... Стан Життя...

Вийшовши з печери, я відчула, що щось змінилося. Не у зовнішньому. Всередині. Це почуття стало частиною мене, і воно продовжує жити. Я — Вдома.

 

Автор: Олександра

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 77 В закладки

Підписатися на новини



Повернення Додому - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 77
Схожі статті:



Напуття дня

Молоде тіло – це зовсім не показник віку душі. Анастасія Нових, "Сенсей-І"

Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн

Контакти для зв'язку з учасниками
Руху з різних країн
в Координаційному Центрі
МОД АЛЛАТРА:

E-mail: [email protected]
Skype: allatra-center

Творимо разом


Розсилка актуальної інформації про нові статті на "АЛЛАТРА Вісті" і про інші проекти МОД "АЛЛАТРА"