УСІ ЧОЛОВІКИ МЕНІ ВИННІ

УСІ ЧОЛОВІКИ МЕНІ ВИННІ

Завжди вважала, що написання статей лише спосіб поділитися особистими усвідомленнями та відкриттями з іншими. Але, як виявилося, це ще й чудова нагода побачити в собі не відсліджені шаблони системи.

Статтю «Подорож до країни Ра» написала на одному диханні. Досвід був живий, почуття щирі, враження свіжі. Команда прийняла написане на ура, хоч і з деякою часткою ейфорії, як мені здалося. Замітка вже готувалася до випуску, коли частина команди звернула увагу на деякі моменти у статті. Один із учасників зателефонував та поділився іншим баченням змісту тексту, точніше його емоційної закладки.

Він нічого не говорив одразу, тільки зачитав уголос деякі частини статті – те, що я сама написала. Я зрозуміла, що він має на увазі. Давній шаблон альфа-самки проліз і тут. Спочатку свідомість це заперечувала: «Так, таке має місце бути в моєму житті, але тільки не в описаних випадках, там усе чисто. Він, мабуть, помилився, неправильно зрозумів». Але я вирішила довіритися досвіду однодумця та взяла тайм-аут.

Протягом кількох тижнів я періодично перечитувала текст, ще частіше подумки поверталася до нього, поки одного разу не прояснилося, як саме тут діяла програма системи. А діяла вона під установкою «чоловіки мені винні».

Наведу кілька прикладів.

Зараз у статті є такий абзац:

«Він допомагав чим міг: дістатися потрібного місця, перекласти щось з англійської на арабську та навпаки, налаштувати техніку для зйомки. Він також знайомив нас із визначними пам'ятками та культурою Єгипту».

Спочатку було написано:

«Він був нашим охоронцем, перекладачем, водієм, екскурсоводом, фотографом. Він радив, що нам надіти на той чи інший захід, допомагав налаштувати техніку для зйомки, носив наші сумки, організовував трапези, врахувавши всі наші побажання, розповідав курйозні історії з життя тургіда, знайомив із культурою Єгипту».

Або ще:

«Точно не пам'ятаю чому, можливо, зважаючи на солідну статуру Ахмеда Абд Ел Меджид, ми стали називати його Ахмед-Фараон. Він завжди по-доброму сміявся, коли чув це прізвисько».

Початковий варіант останнього речення звучав як «Йому таке визначення дуже лестило».

Спливає у пам'яті ситуація з дитинства. Недільний літній сонячний ранок. Прокинулась у гарному настрої. Мама збирається на дачу. Тато ще спить – учора зустрічався з друзями, випивали, повернувся пізно. У мамині плани його відсипання, очевидно, не входить, вона намагається його розбудити, квапить, дратується. Дивлюся на це все, і хоч розірвись – і маму розумію, і тата шкода. Зрештою, мама не витримує, каже, що йде пішки. Просить, коли батько прокинеться, підібрати її дорогою. До дачі 12 кілометрів трасою. Я в повній розгубленості залишаюся добуджувати тата. У думках даю собі обіцянку, що ніколи не буду на місці матері. Що буду такою жінкою, що чоловіки самі все робитимуть для мене. Та так, що й просити не доведеться.

Тато встав приблизно через пів години. Спокійно зібрався, і ми поїхали. На той час мама пройшла вже більше половини шляху. Ішла під сонцем, стерла ноги, але пихи помітно поменшало, вона була нам рада.

Зараз мені 32. Моя угода із системою, укладена в дитинстві, реалізовувалася протягом багатьох років. Залицяльників завжди було більш ніж достатньо. Чоловіки забезпечували мене житлом, влаштовували на роботу, організовували дозвілля. Все це було приємно та сформувало в мені ставлення, що так і має бути. Всередині себе я розуміла, що використовую людей для створення собі кращих умов у матерії, але програма діяла на автоматі. Я завжди знала, як себе поводити, як подивитися і що сказати, щоб було так, як мені хочеться, і щоб я сама при цьому нічого не робила. Прямо як говорив Булгаковський Воланд: «...ніколи і нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!»

Зараз є розуміння, як багато ця програма забирала життєвих сил. Замість того, щоб самій подбати про себе, отримати досвід, вирости – я витрачала час та увагу на те, щоб когось прив'язати до себе, непомітно проманіпулювати людиною та хитро зіскочити, щоби не довелося «розплачуватися» за послугу.

Зовсім нещодавно стояла у своєму кабінеті на роботі та дивилася, як мій клієнт вішає мені полиці на стіну. Пам'ятаю цю насолоду думками про те, як добре бути вродливою дівчиною. Елементарна програма виживання в межах тваринного світу. Внутрішньо я відчувала, що щось тут не те. Ну з якого дива клієнти повинні робити мені ремонт? Навіть якщо вони самі пропонують, навіть якщо чоловік у від'їзді зараз. Адже картину, як ця конкретна людина приносить дриль та допомагає мені облаштувати приміщення, я бачила раніше у своїй голові. Бачила, але не відкинула як чужорідний сценарій від системи, а прийняла за своє бажання.

Цікаво, що чим сильніше в мені працював цей шаблон, тим ґрунтовніше я намагалася його замаскувати. Як приклад, до заміжжя іноді приймала запрошення хлопців сходити пообідати або повечеряти, щоб тільки смачно поїсти за їхній рахунок. При цьому завжди перша діставала гаманець та прагнула заплатити за себе, створюючи образ незалежної заможної дівчини. Кілька разів було так, що супутники дозволяли мені це зробити. Не повторюватиму, якими словами ганьбила свідомість цих хлопців, але за відчуттями ставлення до них було гірше, ніж до хробаків.

Зараз, коли я вирішила перебратися до іншої країни, у свідомості був чіткий план, що чоловік допомагатиме мені фінансово, навіть залишаючись в іншій державі. Поставила собі запитання: «Чому він повинен це робити? З чого я це собі намалювала?» Відповідь так і не надійшла.

Зазвичай чоловік вирішував за мене питання з документами, зараз же довелося займатися цим самій. Відстежила, що замість того, щоб вивчати закони нової країни та знаходити шляхи вирішення, перший час я активно шукала того, хто зробив би все за мене. Ситуації складалися так, що охочі допомогти знаходились, але за фактом процес стояв, поки я не зрозуміла, що потрібно самій брати за себе відповідальність.

Цікаво, що кілька днів тому, перебуваючи вже в процесі всіх цих усвідомлень, була присутня на занятті з однодумцями, де було запропоновано записати на папері все, що спаде на думку на тему «Жінка з великої літери». Упереміш із внутрішніми глибинними розуміннями про те, що справжня Жінка це та, хто живе в нерозривному зв'язку з Джерелом, прослизали і фразочки від свідомості типу: «Це та, навколо якої багато чоловіків, та всі хочуть їй допомогти».

Витягуючи на світ Божий усі ці споживацькі установки, бачиш їхні бруд та гидоту. Через демона підкорюючи «собі» людей – підкоряєшся йому сама.

Я обираю інший шлях. Я обираю Бога. А Бог... Він Даруючий. Навіть ці усвідомлення, що прийшли через певні ситуації, побачені завдяки допомозі товаришів, і навіть саме моє прагнення очиститися від цього шаблону – що це, як не милість Його?

Я тільки вчуся бути тією, яка віддає. Поки що не завжди це виходить, але коли є Вища ціль та Ідеал, то виявлення шаблону сприймається з радістю. Як можливість стати чистішою. Стати частиною Того, у Кому немає темряви, а є тільки Світло безкінечної Любові.

P.S. Дорогі читачі, напевно, у вас теж є історії щодо спостереження за роботою системи. Надсилайте їх на пошту АЛЛАТРА Вісті: [email protected].

Разом цікавіше та веселіше вивчати роботу свідомості.


ЦЕ ЦІКАВО
195

Залишити коментар