Вся складність в простоті

За останні роки по всій планеті безліч людей прокинулися від духовної сплячки. І не суть важливо, як і які знання пробудили їх. Нас об'єднує пошук Істини. Всі ми відчуваємо Душу і чуємо Поклик рідного Дому – Духовного світу, йдемо «різними дорогами на один вокзал».

Тих, хто Прокинувся – безліч.
Тих, хто Звільнився – одиниці...

...І всі ми усвідомлюємо, що світ матерії тимчасовий та ілюзорний. Відчуваємо щастя від чуттєвого контакту зі світом Духовним...

Так що ж тримає нас у цьому світі ілюзій?..

Чому ми як і раніше приділяємо так багато уваги тимчасовим можливостям і проявам світу матерії? Щоб отримати відповідь на це питання, потрібно знати першопричину зародження бажань в людині.

Бажання – це результат роботи свідомості, яка спрямовує увагу Особистості на досягнення певної мети. Спочатку в Особистості закладено тільки одне бажання – жага пізнання. Свідомість – це частина матеріального світу, а тому вона, чіпляючись за первинне бажання Особистості, підштовхує людину пізнавати нове через одержання певного досвіду в цьому світі. Для цього свідомість пропонує людині різноманітні ролі у виставі матерії, а Особистість, слідуючи своїй цікавості, прагне до нових переживань. Але зіткнувшись з Духовним світом в обхід свідомості – через почуття, людина вже розуміє всю ілюзорність та обмеженість знань і досвіду цього тримірного світу.

Розуміє... Але як і раніше не стійка у своєму прагненні скоріше вирватися з полону Тваринного розуму і повернутися Додому. В даному випадку людину можна порівняти з миготливою лампочкою, яка то проводить струм, то не проводить. Є контакт з Духовним світом через глибинні почуття – людина проводить Світло і прагне до Бога, немає контакту – загрузла в матерії.

Так чому ж контакт не носить характер якоїсь константи? Чому навіть людина, яка здатна через Душу відчувати світ Вічності, знову і знову втрачає цю чуттєву нитку і миготить між двох світів?

Вся справа в довірі. Особистість, яка не довіряє Творцеві цілком, буде знову і знову подумки повертатися до проявів тримірності: «А раптом щось пропустив, не спробував, не дізнався чогось цінного? А як же близькі без мене?», – і тому подібні сумніви від розуму.

«А сумнів – це власне і є інструмент нашого мозку. Сумнів – він завжди емоційний. Чому? Коли людина зайнята, скажімо, бесідою, ну ось такий вислів «бесідою з Богом», так? Тобто внутрішнім, чуттєвим сприйняттям світу Духовного або розвитком цього чуттєвого сприйняття, йому не до сумнівів. Сумнів – це неробство розуму. Це гра. Це егоїзм. За цим сумнівом завжди стоїть інше бажання. Це значить людина боїться відмовитися від цього світу і не хоче сприймати той світ. Вона хоче сприйняти той світ – на всяк випадок, але вона його не знає, вона його не відчуває. І вона його боїться відчути, тому що боїться втратити цей світ. Їй здається, що в неї, ну, ось щось вона упустить. Ну, така ось недовіра виникає. До чогось, до когось. Навіть до Бога".

(З передачі «Сенс життя – БЕЗСМЕРТЯ»)

Замість того, щоб кожен день жити Духовним світом у довірі і Любові до Бога, заспокоїти розум і дозволити Божому промислу підхопити себе, Особистість продовжує перестраховуватися і перебирати тимчасові можливості цього світу.

А все так просто...

На віру вашу хай буде вам

Тільки прокинувшись, я почала цей день з ухвалення рішення: «Сьогодні я цілком довіряю себе в руки Божі. Що б не сталося в цьому дні – я довіряю Богові і вірю, що Він всюди зі мною. Всі обставини сьогоднішнього дня я прийму з Любов'ю». Нічого особливого при цій думці я не відчула – ні фізично, ні чуттєво. Але з'явилося легке і ненав'язливе інтуїтивне знання: мене почули, мене взяли під опіку. Це знання, а також твердість у прийнятому рішенні, дарували відчуття тиші і спокою всередині. А ще маленька іскорка світлої радості засвітилася в глибині грудей, і з кожною годиною вона розгорялася все яскравіше і яскравіше.

День починався як за звичай. Мозок ще не прокинувся до кінця, але свідомість вже метушилася, підбираючи сюжети для роздумів. Тіло в своїй жвавості і бадьорості повільно підтягувалося за мозком, чекаючи на порцію фізичних вправ. Як і завжди, я підійшла до вікна, щоб поглянувши на навколишній світ благословити день, що прийшов, короткою, але такою глибокою фразою: «Любов і Вдячність». Ранок зустрічав мене темрявою за вікнами і шумом дощу.

Мене чекав насичений подіями день. Потрібно було вирішити деякі неузгодженості по роботі. Виходячи з минулого досвіду вирішення таких питань, я розуміла, що можуть виникнути конфліктні ситуації. Але це розуміння не турбувало мене. Я пам'ятала про прийняте рішення цілком довіритися Богу.

І ось я вже крокую на роботу, назустріч сірому ранку, дощу і похмурим перехожим, з розумінням, що день не буде безтурботним. Але всупереч всьому, відчуття спокою і тихої радості в глибині, в грудях росте та шириться. Це внутрішній стан переходить у зовнішнє відображення на обличчі сама собою з'являється посмішка. З Душі ллється спокійна і ніжна Любов до всього світу.

Перед роботою роблю спроби самостійно вирішити неузгоджені питання, але вони не мають успіху, а тому я з думкою «...ну, значить так і задумано! На все Воля Божа», йду обговорювати ці питання з керівництвом. Як і раніше, в подібних ситуаціях, зустрічаю дуже емоційну реакцію керівника на порушене питання. Першою прийшла думка, що ця людина трохи спокійніше, ніж зазвичай, відповідає мені. Але, вже покинувши кімнату, я розумію, що керівник відреагував як зазвичай. Це моя реакція була ще більш незворушною, ніж раніше в таких випадках. Я без будь-яких побоювань запитала і з глибоким почуттям Любові і розуміння до цієї людини чекала відповіді. Емоційна нестриманість керівника не знайшла жодного відгуку у мені – спокій і радість не покидали мене ні на секунду, а точніше – це я не покидала цього тихого простору всередині себе.

Ще через п'ятнадцять хвилин мені довелося вкотре переконатися, що система не любить таких розкладів, коли негатив не передається від людини до людини, а зустрічає глухий кут у вигляді всеприйняття і спокою. Адже заперечуючи або засуджуючи що-небудь, ми матеріалізуємо цю інформацію вкладенням в неї уваги, а тут система залишилася без уваги.

Інша ситуація, вже з іншого приводу: одна з моїх співробітниць, захоплена вихором негативних емоцій, видала мені ряд звинувачень на підвищених тонах. Але реакції на її слова у мене не виникло. Взагалі ніякої... Наче і не мені зовсім все це адресували. Немов навколо мене утворилася невидима стіна, яка не пропускала жодного негативу всередину. Замість звичної для свідомості злості, засудження або, навпаки, образи, почуття провини, я відчувала емоційний вакуум, спокій.

Хто ти істинний?

Такі моменти, як емоційна реакція на претензії оточуючих, знайомі всім. Що там говорити, навіть свідомість постійно пред'являє претензії до Особистості. ...А точніше – до того, ким Особистість себе вважає.

Ви замислювалися коли-небудь, чому вас так сильно турбує бажання завжди залишатися гарним перед іншими людьми і перед самим собою?.. Через що ви уникаєте людей і подій, які змушують вас відчувати себе неправими, небажаними?

Страх, злість – це лише захисні реакції свідомості. Вона змушує вас захищатися, відстоювати той імідж, ту репутацію, яка вкорінилася у вашому самосприйнятті.

Але чи себе ви захищаєте?

Особистість – це Дух, а Дух невразливий. Так кого ж ви захищаєте? І чи ви захищаєте?..

Свідомість вселяє Особистості її нікчемність. Змушує людину думати, що вона, як і все матеріальне, тимчасова і беззахисна перед цим світом. Тваринний розум через свідомість нав'язує Особистості дії, властиві інстинктам і потребам тварин.

З ранніх років свідомість диктує Особистості, хто вона є, що їй властиво, а що ні, нав'язує думки про уразливість перед цим світом та іншими людьми. Ті з ілюзій, що Особистість підтверджувала, вкладаючи свою увагу в них – приживаються, і ось вже Особистість асоціює себе з таким образом. Вірячи, що образ, який сформувався це і є його особистісні характеристики, людина захищає цей образ перед своєю свідомістю і свідомістю інших людей.

"Це ось такий хороший політичний хід, коли свідомість починає боротися за тебе з собою ж, розумієш? І ти приділяєш силу уваги, бо ти ж на боці хорошого. Скажи, хто хороший в твоїй свідомості? Хто бореться за твою Вічність? За твоє майбутнє життя в  тимчасовій і смертній свідомості? Відповідай будь ласка".

(З передачі «Сенс життя – БЕЗСМЕРТЯ»)

Так система породжує в людині ілюзію-асоціацію – его, щоб думаючи, що це і є вона справжня, людина вкладала свою увагу в боротьбу за себе уявного.

Его – це такий собі комплексний демон, основна якість якого – гординя. Цей комплекс складається з дрібних демонів. Це такі емоційні прояви, як жадібність, владолюбство, осуд, вина і тому подібне. Кожен з цих похідних демонів живить його.

Щойно Особистість зрозуміє, що немає сенсу вкладати увагу у захист ілюзії – демона, навчиться приймати всі прояви цього світу та інших людей з Любов'ю та розумінням, вона почне жити Духом, а не его. Тоді людина буде здобувати Дух Святий, а не зливати сили Аллата через его системі Тваринного розуму.

Ти – частина симфонії. Не порушуй гармонії

Але цим мій перший свідомий день в повній довірі до Божого Плану не закінчився. Переді мною знову постали завдання, які, як здавалося на перший погляд, вирішити було зовсім не просто. Однак, щойно я заспокоїла розум і посміхнулася надуманій значущості проблем, все стало вирішуватися саме собою. Я побачила прості рішення там, де бачився глухий кут, події навколо мене почали вибудовуватися в продуманий ланцюжок сприятливих можливостей. Все складалося як за помахом чарівної палички, і за кожною моєю незворушною реакцією на труднощі – всеприйняттям і Любов'ю, слідувала проста і продумана розв'язка всіх обставин. Люди, події – все допомагало.

«Доведи Богу, що ти Людина, і Бог повірить у тебе».

(Анастасія Нових, «Птахи і камінь»)

Те, що відбувається навколо і всередині мене дарувало мить духовного прозріння, я подумала: “І як же у Бога все продумано. До дрібниць. У Його Плані все просто до геніальності і кожне завдання має просте рішення. А люди?.. Ми не довіряємо Богові, всіляко перестраховуємося, думаючи, що покладаємося на себе, робимо масу зайвих дій. Але у людини немає власної волі. Як ми знаємо з одкровень Ріґдена Джаппо у книзі «АллатРа», в цьому світі існує лише дві волі – Воля Бога і воля Тваринного розуму, людина лише вільна вибирати, якій волі служити, кому віддати увагу. Виходить, що не довіряючи Богові і вирішуючи все робити власними силами, ми насправді йдемо під вплив протилежної волі. Так ось у чому корінь всіх проблем! Тваринний розум не упустить можливості заплутати Особистість у своїх хитросплетіннях, щоб через всілякі емоційні переживання забрати у неї енергію. А люди потім нарікають, мовляв невдача за невдачею і просвіту не видно. Вся справа в тому, що сама того не розуміючи людина потрапила під вплив Тваринного розуму і почала служити його споживчим планам".

Основне, що потрібно для перебування в Дусі – це не відштовхувати руки Божої. Просто прийняти той факт, що все вже є в цьому світі і нема чого бажати більше. Адже будь-яка фантазія, бажання – це прагнення випередити Божі Плани, недовіра до Його Волі.

В чому суть більшості бажань? Те, що вчора здавалося дуже важливим, завтра вже ніщо. Нас знову і знову перевіряють на щирість віри, на твердість Любові до Бога. Людина може і не розуміти, що та світла Любов, яку вона відчуває в собі – це Любов його Душі до Бога, яка є завжди і яка завжди отримує відповідь. Вона може перенаправляти цю Любов на зовнішні прояви, однак варто уважно проаналізувати процес зародження почуттів і тоді стає очевидним до Кого вони звернені.

Прихильність до будь-яких бажань, тимчасових можливостей цього світу – це завжди показник, що Особистість не вірить Богові. Що людина більше довіряє матеріальним видимим проявам і боїться покинути цей тримірний світ, тому що не вірить в Любов Духовного світу.

Коли довіряєш Богу, приходить повне розуміння, що всі труднощі і спокуси – це лише уроки і випробування від суворого Вчителя, перевірка Любові і довіри до Бога. Це умови, що дають Особистості можливість стати зрілою Духовною Істотою. Тоді сприймаєш усі події життя як захоплюючий процес пізнання і духовного зростання.

«І Бог заселив людей на Землю, яка спеціально була створена для людини з морями, сушею, рослинністю і різними тваринками. Люцифер же створив тіло людське, в яке Бог помістив душу, породивши тим самим у ньому два начала: духовне і тваринне. І людині була дана Богом сила думки, оскільки вона є сином Божим. Розум же став полем бою думок двох начал. Саме це і підкреслює створення людини Богом і Люцифером разом. Саме це й показує, що Люцифер був і залишається правою рукою Бога, бо він брав активну участь у створенні людини і бере активну участь у вихованні її душі… Таким чином, Люцифер дав людям можливість досконально зрозуміти і пізнати, що таке хороше і погане. А Бог дав людям свободу вибору між двома цими началами. З тих пір Люцифер і опікується людьми.

– А чому Люцифер називає себе Легіоном?

– Все тому ж, що діє через думки нашого тваринного начала. А думок цих, як правило, легіони. От ви самі прослідкуйте за собою. Адже вам здається, що ви обмірковуєте тільки одну думку, яка саме ваша. А ви спробуйте втримати цю одну думку хоча б десять хвилин, проконтролювати її і ви здивуєтесь, скільки всяких різних непотрібних думок з’являється у вашій голові. Ось це і є легіон. Тому Люцифер, образно кажучи, постійно присутній в нас, перевіряючи нашу впевненість, твердість в Любові до Бога».

(Анастасія Нових, "Сенсей-I")

Як же вірно помітив Ігор Михайлович в передачі «Єднання», що наші батьки так не піклуються про нас, як це робить Бог. Він попереджає будь-яку ситуацію, піклується про всі нюанси. Коли на практиці стикаєшся з цим проявом Любові Бога до людини, то нічого іншого, крім як Любові і Подяки, у відповідь не виникає. Відчувши цю турботу і підтримку, вже не хочеться повертатися до ілюзії від системи «треба підстрахуватися». Вже не хочеться міняти на тимчасові земні переживання чари і щастя перебування в Його Волі. Навіщо відступати від Божого Плану і служити планам Тваринного розуму, який використовує тебе, відбираючи ресурси, необхідні для звільнення, коли є можливість у кожному дні жити Богом, стяжаючи Святий Дух і стаючи частиною Духовного світу?

Не говори людям про Бога. Живи так, щоб тебе запитали самі

Тепер кожен свій день я починаю з повної довіри Богу. Словами не передати тієї повноти і щастя, умиротворення і тихої радості, від перебування в Його Волі. Я просто спостерігаю, як глибинні почуття ллються через мою Душу зі світу Вічності, як Любов Божа творить прості чудеса в кожному дні. І все це бере початок із внутрішньої тиші і спокою.

Однак це не означає, що можна перестати працювати над собою у кожному дні, перестати позбавлятися шаблонів і перестати поглиблювати чуттєве сприйняття через духовні практики і медитації. Довіра не передбачає перекладання відповідальності.

Ставши істинно віруючим, людина, яка вірить у Бога і живе Богом, все сприймає з Любов'ю, а тому ілюзорне зникає, стає прозорим і крізь нього бачиться Істинне.

Щоб відпустити матеріальне, не потрібно планувати, як ти будеш це робити, не потрібно довго готуватися до цього. Потрібно прийняти рішення і відпустити земні бажання, але не зі страху, а з Любові – Любові до Бога. Просто Тут і Зараз приймаєш рішення цілком довіряти Богу, зустрічаючи все в цьому світі з Любов'ю і розумінням, кожен день проживаючи в Єдності з Ним, а значить і зі всім сущим.

Адже багато з нас знають і часто промовляють молитву спасіння, відкриту нам у книзі Анастасії Нових «Сенсей II». Тож чи не пора від слів переходити до справи і на практиці перебувати в Бозі і служити Його Планам?..

Отче мій Істинний,
На Тебе Єдиного уповаю,
І молю Тебе, Господи,
Лиш про спасіння душі своєї,
Хай буде воля Твоя Свята
Укріпленням моїм на шляху цьому,
Бо життя без Тебе мить пуста.
І лиш в служінні Тобі життя Вічне.
Амінь. 

Автор: Яна Шантарова