Друга половинка – міф чи реальність? Людина створена двічі

У наш час стала дуже поширеною думка, що треба обов'язково знайти свою другу половинку, щоб бути по-справжньому щасливим. Протягом багатьох років ми перебираємо людей, шукаємо того чи ту єдину, призначену нам Богом. А чому? Тому що кожен з нас хоче бути щасливим, бути безроздільно зрозумілим і гідно оціненим. Чи це можливо? І звідки взагалі взялося поняття «другої половинки»?

Саме поняття "друга половинка" бере свій початок з давніх переказів, які дуже схожі у різних народів світу. Усі вони починаються зі створення людини, яке, до речі, було не один раз, тобто Бог створив людину двічі. Дуже цікаво це питання розкриває професор медицини та академік Ігор Михайлович Данилов у передачі «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого»:

«Спочатку Бог створив людину як істоту безстатеву і невидиму. Це у нас зараз є в матерії чоловік і жінка. А перші люди – вони були безтілесні і безстатеві, як і ангели. Ангел не має плоті. Ангел не має статі. І раніше ось це чоловіче і жіноче начало, воно було злито в одній істоті. Отримавши матерію, вони залишалися своєю суттю. Тобто не було чоловіків і жінок на початковому етапі. Спочатку чоловіче і жіноче начало було злито в одній істоті, тобто було притаманне таке явище як андрогінія першої людини, тобто поєднання в одній особі чоловічої та жіночої статі».

У цій передачі також згадувалося, що коли Бог створив людину (згідно з Книгою Буття), то нарік йому ім'я Адам. Але це слово не було власним ім'ям, чоловічим ім'ям, а означало просто людину, як загальну назву. І воно однаково відносилось як до чоловіка, так і жінки.

«У подальшому Бог все-таки затвердив статеву відмінність і люди були розділені на чоловіків і жінок. Для того, щоб ускладнити шлях Додому. Для чого це було зроблено? Адже перші люди самі попросили плоть, щоб долати труднощі, досягати любові Божої заслужено. Це і створило перешкоди. Це послужило тому, що був створений світ матеріальний, була створена плоть, потім була остаточно розділена на чоловіків і жінок. Ну і потім почалися підміни поняття «істинної любові» на «людську любов». А любов людська, вона — тимчасова. З'явився міф про те, що потрібно знайти свою половинку, що вона обов'язково є», — говорить Ігор Михайлович.

Особливо б хотілося підкреслити той момент, що при створенні людини було два основних етапи — це етап духовного народження і етап перетворення в матерії. І ключовим був момент вибору людського: служити світу Духовному, навіть будучи ув'язненим тут, у матерії.

Амр ібн Усман Маккі в "Книзі про Божественну Любов" говорить також про те, що людина була створена двічі і від початку безтілесною.

"Бог створив душі за сім тисяч років до створення тіл і помістив їх на "стоянці" наближеності до Себе. [Потім] Він ув'язнив серце в дух, дух у душу, а душу в тіло. І він змішав з ними ум, і послав пророків, і віддав веління, і кожен з них почав шукати свій початковий стан. Господь наказав їм молитву. Тіло звернулося до молитви, душа досягла Любові, дух знайшов наближеність до Бога, а серце заспокоїлося в єднанні з Ним" [8].

У Старому Завіті говориться, що створив Бог їх за образом Своїм і подобою. А в Євангелії сказано, що Бог є Дух. Тобто створив Бог людину початково як духовну істоту. Далі, у тій же Біблії також згадується, що Бог створив людей вдруге (Бут. 1:27) вже в якості істоти матеріальної [1].

На жаль, з часом люди забули, що початково людина – це не тіло. Бог дав людині тіло значно пізніше. А початково людина була створена як істота Духовна. І таке спотворення, коли відбувається зміщення акценту з духовного на матеріальне, можна простежити в багатьох культурах.

Дуже яскраво і образно про створення людини розповідається у зороастрійській міфології. Згідно писання Бундахішн (книга про створення світу) першолюдиною був Гайомард, але сам він ще не мав людської форми. Внаслідок боротьби Добра зі Злом Гайомард помирає, але частина насіння його потрапляє в землю. Через сорок років з землі виросли люди — Машиа і Машиана, у вигляді рослини ревеню зі стеблом, що нагадує переплетених змійок. Це, звичайно, асоціативне порівняння і вільна інтерпретація знань про те, що перші люди, безтілесні і невидимі, були злиті воєдино. Тобто початково була створена їхня душа (Хварн), і тільки пізніше матеріальний образ.

«Бо сказано в Релігії, що спочатку був створений Хварн, а потім тіло, для того, для кого він був створений, адже спочатку визначається призначення людини, а вже потім для неї створюється тіло» [2].

Потім стебло ревеню було розділене, і люди прийняли форму чоловіка і жінки. Це образне порівняння, яке однак досить точно відображає момент, коли двостатева істота знайшла тіло, і якийсь час продовжувала бути єдиною, як стебель ревеню. І лише пізніше люди були розділені на чоловіків і жінок так само, як можна розділити стебель ревеню на дві "змійки".

Що цікаво, ця рослина (ревінь благородний) була поширена на територіях сучасних Індії, Афганістану, Китаю, Бутану. Тобто якраз там, де колись зороастризм і зародився. Цей факт наштовхує на цікаві висновки: історія створення світу і людини для кожного народу розповідається на прикладах, які знайомі людям цього народу у повсякденному житті. Виходить, що у всіх цих історій один корінь, єдине зерно істини, але воно оповите в різні метафоричні образи, зрозумілі людям у тій місцевості, для якої принесено вчення.

В китайській культурі є згадка про Матір-прародительку Нюй-ва, яка часто зображувалася в парі зі схожою з нею істотою Фу-сі (Фусі) з тулубом людини і хвостом змії замість ніг, причому їх тіла були переплетені подібно ревеню із зороастрійської міфології.

«На картині Матір-прародителька Нюй-ва і культурний герой Фу-сі. Їхні тіла спірально переплетені між собою в три з половиною оберти. У контексті цієї картини цей символ відображає знання, як про спіральну структуру Всесвіту, так і про медитативну техніку досягнення людиною одного із щаблів вдосконалювання — стану духовного просвітлення» [7].

Грецькі міфи описують андрогінів як міфічних істот-предків, першолюдей, що поєднують у собі чоловічі та жіночі ознаки. За те, що андрогіни загордилися своєю силою і красою, боги розділили їх надвоє і розсіяли по світу. І з того часу люди приречені на пошуки своєї половини. Але не варто забувати, що  грецькі міфи, що дійшли до нас – це заслуга Гомера. І людини-поета з таким ім'ям насправді ніколи й не було. «Гомер» — це псевдонім, який походить від перетворення грецького слова homilia, що означає «бесіда», «релігійна проповідь повчального характеру». А на інших грецьких діалектах це слово має також значення: «заручник», «поет», «сліпець».

«Під псевдонімом «Гомер» працювала ціла група під керівництвом представників від Архонтів. Їх метою і завданням було створення таких творів, які під прикриттям популярних давніх легенд, відомих історичних фактів впровадили б у психологію людей вигідну Архонтам ідеологію і відповідно вплинули на формування певного світогляду у народів, який спонукає до релігійного і політичного домінування Архонтів» [6].

У стародавніх греків з плином часу знання про справжню природу та історію людини перетворилися на міфи про Гермафродита, якого стали шанувати як бога. Він вважався сином Гермеса і Афродіти, і в ньому поєднувалися риси обох статей [4].

Бердяєв зазначає аналогічну концепцію в кабалі: «Людина заслуговує це ім'я лише остільки, оскільки вона поєднує в собі чоловіка та жінку. Адам, який вірно відображає Адама вищого або первинного, повинен був, згідно з цією моделлю, об'єднати в собі чоловіче і жіноче начала. І першопочатково він був створений андрогіном» [5].

Якоб Бьоме, німецький християнський містик, провидець, теософ, родоначальник західної софіології — вчення про «премудрість Божу», теж досить цікаво розмірковує про андрогінію: «Адам був чоловіком, так само як і жінкою, але й не тим, і не іншим, а дівою, сповненою цнотливості, чистоти і непорочності, як образ Божий; він мав у собі і тинктуру вогню і тинктуру світла, в злитті яких лежала любов до себе як якийсь незайманий центр; до чого і ми уподібнимося після воскресіння мертвих, бо, за словом Христа, там не одружуються і не виходять заміж, а живуть подібно ангелам Божим».

Що ж стосується давньої індо-арійської культури, то в її легендах можна зустріти навіть кілька образів, що відображають феномен андроґінії. Серед індійських богів чільне місце займає Праджапаті — «пан потомства», який створив все з самого себе. Також існує образ Апава (аспект Вішну), який розчленовує себе на чоловічу і жіночу частини. А також Шива-Шакті — універсальна для індуїзму форма прояву з’єднаних чоловічої і жіночої енергій. Такий образ — Ардханарішвара – зображують стоячим на плаваючій у воді квітці лотоса Господа Шиву, який з’єднує в собі чоловіче і жіноче начало (Шакті) [3].

В міфах африканського народу догонів бог Амма виготовляє з глини першу пару людей, що у свою чергу породжує вісім безсмертних двостатевих предків.

Давньогерманське божество Туісто дослівно перекладається як «подвійний», «двостатевий».

Небесна істота андаманської міфології Пулуга в південній частині архіпелагу чоловічої природи, в північній — жіночої.

Навіть у далекій Австралії збереглися міфи зі згадкою андрогінів. Але в австралійській міфології присутні образи не так двостатевих, як безстатевих істот — предків. У племені ріки Туллі зберігся переказ, згідно з яким перші чоловіки і жінки нічим між собою не розрізнялися, і тільки набагато пізніше у них з'явилися відмінні ознаки статі.

Виходить, що на зорі часів усі народи, які населяли Землю, знали справжню історію створення людини. Але з часом знання були спотворені і люди забули про те, хто вони є насправді, і для чого вони були створені. Люди забули, що людина – це в першу чергу істота Духовна, і що сенс її життя – у набутті своєї цілісності, в злитті Особистості з Душею. А це означає, що всі пошуки своєї другої половинки у світі матеріальному заздалегідь приречені на провал. Тому що цілісність людина може знайти лише всередині себе.

Природою в людині закладено інстинкт продовження роду і це спонукає її до пошуку підходящої пари. Але людина є двоякою за своєю природою, і інстинкт продовження роду – це лише частина нашої тваринної природи. А наша духовна складова вимагає, щоб ми знайшли цілісність всередині себе, знайшли себе справжнього. Сім'я – це, звичайно, чудово! Яка радість – спостерігати, як ростуть дітки! Родина – це перше місце, де людина вчиться проявляти любов і турботу. Але створення сім'ї не є єдиним сенсом життя людини. Інакше б люди, які "посадили дерево, виростили сина і побудували дім" були б абсолютно щасливі та задоволені. Але ж на практиці все зовсім не так. Все одно залишається відчуття незадоволення, ніби є ще щось, чого ще не зробив.

Мабуть, так і повинно бути, щоб ми зрозуміли, нарешті, що ніхто і ніщо не зможе заповнити нашу внутрішню порожнечу, крім істинної Любові, Любові до Бога. Не варто гаяти час на очікування, що хтось колись прийде і щиро нас полюбить. Треба вчитися розкривати Любов всередині себе — Любов до Бога. Адже людина створена за образом і подобою Бога, тобто Духом. Особистість є Дух. І щоб знайти справжнє щастя, потрібно почати Жити Духовним світом. І ось коли людина на практиці осягає, що в дійсності є Духовний світ, коли вона відчуває, що Духовний світ існує, тоді вона стає частиною родини духовної, справжньої родини, істинної, нерозривної, тієї родини, де життя Вічне, воно не закінчується і, звичайно, що воно не в тримірності, воно не в земному. Це найвища цінність. Для цього люди сюди й приходять, для того, щоб народитися... народитися Живими.

P.S.: Дорогі друзі! Передача «Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого» зачепила безліч напрямків для досліджень. Ми запрошуємо всіх охочих приєднатися до захоплюючого пошуку і розкриття таємниць Світобудови! Це чудова можливість розширити власний кругозір, поглибити розуміння процесів, що відбуваються, а найголовніше і найприємніше – це поділитися своїми відкриттями з іншими, що йдуть шляхом саморозвитку.

Автор: Єлена Бірюкова

Джерела:

1. Біблія;

2. Авеста, Бундахишн;

3. Бгаґавата-Пурана;

4. Лосев А., “Мифология греков и римлян”;

5. Бердяев Н.А., “Творчество и пол. Мужское и женское”;

6. А. Нових, «Сенсей-IV. Одвічний Шамбали»;

7. А. Нових, “АллатРа”;

8. Али ибн Усман Аль-Джуллаби Аль-Худжвири, “Раскрытие скрытого за завесой; для сведущих в тайнах сердец”.