Найвища Свобода – це Свобода в Любові

Найвища Свобода – це Свобода в Любові

Частина 1. Простота, прихована від очей

Духовний Шлях людини сповнений перешкодами, які ставить перед нею свідомість, розум, сатана – як її не назви. Суть цих перешкод одна – це протистояння будь-якому Духовному сплеску в самій людині. Коли людина через Душу відчуває присутність Світу Духовного, вона відчуває найвищу Свободу і Радість, надзвичайне щастя дотику із рідним Домом, які багато хто відчував у дитинстві…

Коли приходить цей величезний подарунок від Світу Духовного, то хочеться радіти й оспівувати це внутрішнє почуття Свободи. Але проходить час, і з якоїсь причини це почуття починає слабшати і згасати. І у цей момент – напевно кожен читач зараз упізнає себе – ти губишся: куди ж воно йде? І як його повернути? Як не втратити цю Свободу, це найвище блаженство в Любові?

Це запитання дуже важливе. Відповідь на нього свідомість, як завжди, пропускає повз і не надає їй особливого значення, не даючи людині навіть вдуматися у її суть і простоту…

Любити.

Скільки разів я чула ці слова і повторювала їх собі, що потрібно любити «в будь-якій зрозумілій і незрозумілій ситуації», як говорила Тетяна у передачі «Бог – це кайф».

Але як? «Я ось щосили хочу любити, але в мене не виходить». А чому?

Мені дуже допомогли та підтримали слова Жанни про те, що коли людина сповнена своїх ілюзій, то божественній чистоті нема куди влитися.

І я замислилася: а чим же наповнена я?

Я чула від людей про Любов, яка переповнює. Що Любов просто розпирає зсередини. Але як це відбувається? У собі я бачила і злість, і заздрість, і гординю, але Любові, яка б виливалася зсередини, я не відчувала…

І коли я поставила за мету відчути цю Любов, що розпирає зсередини, я почула відповідь від Духовного світу…

Частина 2. Неправильне запитання – це запитання, яке не задане

Так щире запитання та прагнення по-справжньому відчути Духовний світ стали ключем до воріт Раю, які весь цей час були всередині мене, але були зачинені. А зачинені вони були лише тому, що мої прагнення та старання свідомість перенаправляла на інше, а я слухала її поради та підказки, і вірила їм. Свідомість не розуміє, що вершини Духа підкоряються лише Любов’ю. Свідомість розуміє боротьбу, конкуренцію – звідси прагнення виділитись і бути помітним, відзначитися своїми хорошими результатами, будь це навчання чи робота. Свідомість скрізь знаходила свої лазівки та підміняла Духовну мету на прагнення здаватись, а не бути. Я бачила ці прагнення в собі та розуміла, що вони хибні. Але вивільнитися з цієї постійної «плутанки» домислів, сумнівів і ілюзій не вдавалося. Щодня я прокидалася з головою, повною запитань і претензій до самої себе, постійних страхів від свідомості та думками, що я втрачена і не достойна того, щоб Духовний світ мене прийняв. І водночас у дні було безліч ситуацій, коли я могла виявити свої кращі якості, але в них активувалася свідомість і породжувала незадоволення, сумніви, ще більше претензій до себе та до інших…

І коли я стала щиро запитувати себе: «Як же увійти в контакт із Духовним світом? Як це – жити Любов’ю постійно? Чи живу я зараз Любов’ю?» – почали відбуватися якісь дивовижні для мене самої зміни.


Як жити Любов’ю постійно?


Я стала бачити в собі приховані бажання свідомості й те, як вони мною маніпулювали та змушували не любити інших людей, а заздрити їхньому «високому», на думку свідомості, становищу в ієрархії. Не любити тих, хто поруч, а звеличуватися над ними в думках, що я краще розумію та знаю щось, не важливо, у духовному чи матеріальному. І я стала бачити, що свідомість увесь час змушувала бути кимось в очах інших людей, і я просто проживала чуже життя. Точніше, це свідомість проживала моє життя, а я оплачувала своєю увагою її програми страху, постійних сумнівів і переживань за свій образ.

У спілкуванні в колективах свідомість бачила дзеркала (тобто бачила в людях те найгірше, що є в ній самій) і тривалий час я не розуміла, чому мені так важко спілкуватися з деякими людьми? Чому наша взаємодія завжди приходить до якогось протистояння зрештою?

Коли я прийняла для себе рішення розібратися в тому, що відбувається в моєму житті, і чесно подивилася на себе – свою поведінку, свої думки та вчинки – то оголилася та правда, яка й відокремила Чистоту Духа від сірого бруду свідомості. Було неприємно побачити в собі страшну зарозумілість і гординю та зізнатися самій собі в дурниці, яку творила під диктовку свідомості. Але це тривало якісь секунди, і одночасно з цим стало наростати почуття величезної радості та довгоочікуваного звільнення від ілюзій.

Я зрозуміла, що вся ця дурниця в моєму житті існує тільки лише через те, що я сама віддаю їй свою увагу і погоджуюся з цим.

Про що я кажу? Можна було б описати тут усі моменти, деталі різноманітних ситуацій і навести масу прикладів, але…

Приклади можуть бути різними, і можна багато та довго їх описувати, але вони не приведуть до Суті розуміння. А Суть у тому, що кожен із нас знає, які дурниці він творить під диктовку свідомості. Ти сам, любий читачу, можеш відчути цей неприємний дискомфорт, коли говориш або робиш щось і не розумієш, навіщо і для чого, але чуєш виправдовування в голові, чому ти маєш це зробити. Ці диктування, ці програми існують за рахунок тебе, за рахунок ТВОЄЇ уваги. Коли ти вчиняєш під диктовку свідомості, то відчуваєш, як втрачаєш Життя, як радість усередині тебе стрімко тане, як сніжинка на долоньці, і залишається тільки приємний спогад. А ти вже знову стурбований якоюсь новою проблемою, яку вигадала тобі свідомість, і живеш в ілюзії, яку вона тобі намалювала.

Але правда в тому, що тільки Ти сам господар своєї долі. І, звісно, ти вільний віддати її до рук сатани, тобто жити тільки тим, що подає свідомість у готовому вигляді, не перевіряючи, не зазираючи чесно в себе, не працюючи над собою для того, щоб Відчувати і відрізняти Правду (яку ти відчуваєш у Духові) від брехні системи (яку ти постійно чуєш у своїй голові).

Ти можеш розслабитися і просто плити за течією своїх думок, купаючись щодня в потоці нечистот, якими вона навантажує тебе, як баржу. Але…

Але якщо ти відчуваєш у собі вогонь, хоча б навіть маленьку, крихітну іскорку Божої Любові, то знай, що тільки Ти сам можеш розпалити із цієї іскорки палаюче багаття Любові до Бога. Тільки Ти сам можеш очистити свій внутрішній Сад від бур’янів постійних очікувань халяви та сподівань на гарне життя в матерії. Тільки Ти сам можеш розбити шкаралупу страхів і сумнівів, і розправити крила, як птах, у Духові, і здійнятися назустріч Сонцю, і зазнати блаженство перебування в Богові, і залишитися в цьому стані назавжди.

Звісно, це труд. І для того, щоб звільнитися від пут свідомості, потрібно працювати над собою. І це не просто якісь механічні дії. Потрібно бути насамперед чесним, чесно дивитися на себе і бачити, яку брехню тобі підсовує свідомість, а що Ти як Особистість відчуваєш у реальності.

А що Ти відчуваєш? Що я відчуваю як Особистість? Особистість – це Дух. Але в той же час ми дуже близькі до свідомості та її прояви і впливи можемо сприймати як «своє». Так ми можемо сприймати бажання тіла як свої: «хочу їсти», «хочу спати», «хочу сексу». Але сама свідомість також харчується і має свої потреби, просто в тонкоматеріальному плані: «хочу, щоб мене помітили і похвалили», «хочу, щоб мене визнали», «хочу, щоб мною захоплювались і вважали мене найкращою». Ці потреби походять від егоїзму свідомості, і горе нам, коли ми приймаємо ці стимули за свої бажання та йдемо у них на повідку.

А до чого ж нас стимулює Душа? А Душа, вона не нав’язується, як свідомість, не насаджує себе Особистості. Вона просто є. Душа – це «шматочок повітря зі світу Духовного», як сказав Ігор Михайлович. Це повітря зі світу найвищої Свободи та Любові. Але воно не активне щодо Особистості. Тому ми не можемо його так легко відчути. Але що ж тоді робити? Адже відчути стимули від Душі треба! І не просто відчути, а почати жити цим постійно!

Ці запитання я ставила сама собі, писала їх у щоденнику, розмірковувала, і вже після перших спроб самій зрозуміти та розібратися щиро, я знайшла відповідь: потрібно стати активним самому. Потрібно самому почати ставити запитання своїй свідомості та питати з неї. Потрібно самому продукувати хороші думки: про Любов, про Найвищу Доброту і Найвищі Цінності. Про Бога, про Душу, про Духовну Свободу. Потрібно самому почати цікавитися Життям і почати розвивати в собі саме це прагнення – прагнення до Життя.


Дівчина з розкритими руками. АЛЛАТРА Вісті


І тоді стається диво! Диво, яке дуже точно описано в книзі «АллатРа»:

«Ісус як Духовна Істота з іншого світу оновив утрачене у віках істинне Знання і дав людям духовні інструменти для духовного спасіння. Тобто, інакше кажучи, він залишив ключі. Працюючи над собою за допомогою цих інструментів, людина здобувала, образно кажучи, ключ до знака. А БогоРодиці як Провіднику сили Божої, як Істоті, яка духовно звільнилась і перебуває між світами заради духовного звільнення душ людських, Він дав силу та самі знаки. І тільки при поєднанні старанності, роботи над собою того, хто шукає духовне і сили БогоРодиці (Аллата), відбувалося злиття Особистості з Душею, тобто людина досягала звільнення своєї Душі, сьомого виміру або, як у християнстві кажуть, «раю», «царства Отця і Сина». І тільки від вибору людини залежало, чи буде активним знак, чи буде людина Гідною отримати цю божественну силу, яка приведе її до Бога. Ключ даний для того, щоб ним користувалися. А щоб користуватися ключем, треба докладати до цього своїх зусиль. Ось такий він шлях духовної людини – шлях неопалимої духовної безпристрасності, який тільки вкупі (разом) зі творчою силою Бога веде до звільнення».

Із книги А. Нових «АллатРа»

Так воно і є… Вкупі – тобто разом, у поєднанні щирості й старанності, роботи над собою самої людини та Божественної сили Любові відбувається те саме, до чого в Душі прагне кожна людина, навіть якщо вона сама не розуміє цього – Духовне Звільнення.

Коли я розпочала активно цікавитися Життям і щиро прагнути його здобути, то всі інші моменти і труднощі стали начебто вирішуватися самі собою. Я зрозуміла, що довгий час намагалася вирішити проблеми та завдання, які ставила переді мною свідомість, але які насправді вторинні. А коли на перше місце стало саме Життя, то все стало на свої місця.

І зараз просто хочеться поділитися цим досвідом, і нагадати про те, що найголовніше – це навчитися самому Любити, тобто Дарувати Любов. Ділитися цим Світлом з усіма. Знайти в собі Джерело Любові Божої, «яке породжує безкрайність Життя внутрішнього». І тоді все інше налагодиться і встане на свої місця. Як сказано у статті Анастасії Нових:

«Для людини немає насправді ні минулого, ні майбутнього. Є тільки зараз, у якому вона стверджує свій вибір. Потрібно поспішати створювати в собі внутрішню духовну опору, поки ти вільний у своєму виборі. Внутрішня духовна опора допомагає людині стати собою істинною, бути безстрашною, мати постійний зв’язок із духовним світом незалежно, від зовнішнього, незалежно від будь-яких обставин, які виникають у житті. Вона робить людину Людиною. Вона допомагає виявляти підміни від Тваринного розуму, його різноманітні прив’язки до зовнішнього тимчасового світу. Вона формує платформу для творення. Завдяки їй, людина стає чистим Провідником Духовного світу в матеріальному світі, що дозволяє їй передавати Істину та сіяти духовні зерна скрізь, де б вона не була, щоб вона не робила, із чим би вона не зіткнулася. Що б людина не робила в цьому світі, ким би не була, потрібно прагнути побудувати внутрішню опору, дорогу у Вічність, бо життя занадто коротке. Ось на цій головній справі життя повинна бути зосереджена основна увага людини, решта все додасться і дано буде що зробити і сказати тоді, коли це дійсно буде необхідно і важливо».

Анастасія Нових

Дякую, друзі, за те, що ми разом і що ви є! Разом ми дійсно можемо зробити більше і створити в суспільстві такі умови, щоб у Світ Духовний із цієї сфери постійно приходили нові Ангели, примножуючи безмежну Радість і Любов Духовну.


Учасниця МРГ «АЛЛАТРА» Поліна


ЦЕ ЦІКАВО
152

Залишити коментар