Вже все тобі дано

Вже все тобі дано

Він знав, що Бог всередині, а не в храмах, та все-таки щось у цих будівлях є, він відчував… Чи намолений простір,  запах ладану і настінні розписи, чи сама служба і спів, який зачіпає щось усередині, чи самі молитви… Одним словом, щось було, але що? В релігії є зерна істини, без сумніву, вони є, але де там Бог?

Інша справа чисте повітря, синє небо, яскраве сонце, коли він не йшов, а летів, і у грудях так легко, так добре, що здається,  справді зараз відірвешся й полетиш. І світ навколо такий привітний, і перехожі, й ці вулиці, дерева, квіти – все це ти, такий великий і глибокий, що цілий Всесвіт поміститись може в тебе на долоні.

Того разу він ішов у своїх справах повз Лавру, саме був час вечірньої служби. Без зайвої думки, просто так він звернув у маленький прохід, і ось перед ним – висока лаврська дзвіниця, аж у голові запаморочилося: таке широке небо, захід сонця на хмарах залишає яскраво-червоні вогні, і ця велична, ніби гора, дзвіниця. Дійсно, аж захоплює дух.

Пройшовши далі, він почув слова молитви, що лунали у гучномовцях, і побачив саму будівлю, в якій тривала служба. Перехрестившись, як це треба робити, більше для годиться, щоб не звертати на себе зайвої уваги, зайшов у храм. Він тут уже не вперше. І було так само гарно. І пахло ладаном. Служба, молитви, прихожани. Тільки, от, сьогодні служителів церкви було чомусь більше, ніж зазвичай: «Чому б це? Може, свято якесь…».

Закривши очі і зосередившись на відчуттях, він затих, і тут сталося щось незвичайне…  Вібрації і тепло в області сонячного сплетіння почали наростати і збільшуватися, тілом побігли «мурашки» один раз, другий – приємні хвилі вібрацій переповнювали. Церковний хор підхопив молитву, і ніби земля пішла з-під ніг, ніби він піднявся до самого куполу, де був зображений Христос і чотири тварини з крилами (він навіть не знав, що саме зображають на стінах і навіщо), він ніби занурився у світло-молочне сяйво… що разливається з усіх сторін… повністю весь ніби був у цьому, всюди було так добре, так світло, така Любов, така Благодать…

Не знаючи, що й робити у таких випадках, він просто спостерігав, та що й справді можна, крім цього, робити?! Немов самі, з глибини Душі вирвалися слова: «Боже, хай велика Любов оселиться в серцях людських і настане мир та спокій, хай все у всіх буде добре, хай велика радість і вдячність наповнює серця людей». Він молився як умів, як йому підказувало серце, не за себе просив, та і чи можна в такі хвилини думати про себе? Десь там глибоко-глибоко, високо-високо, де безмежний простір, він відчував себе, точніше він і був усім цим, насиченим і безмірно великим…

 

Він почав потихеньку приходити до тями, легкий туман — розсіюватися. Благосне відчуття все ще наповнювало груди. Він відкрив очі, опустив погляд на свої руки, і ніби голос зсередини сказав: «Чого просиш ти? Вже все тобі дано!»«Дійсно, все в оцих руках, в руках кожного. У нас є все, що потрібно, щоб бути щасливими. Яке життя прекрасне! Ми маємо все, що  потрібно!».

  

 Дмитро М.

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 46

Підписатися на новини



Вже все тобі дано - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 46
Схожі статті:


Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція