Я побачив нас в квітах

Я побачив нас в квітах

Звичайний осінній день. За вікном тихо падає дощ, і маленькими крапельками кришталево чистої води стікає по склу вікна. На вулиці вже не так тепло, як влітку, і осінь повноправно розмальовує різними відтінками барв все живе у світі природи. Дерева поступово готуються до зимового сну і повільно скидають свій барвистий одяг на землю, тим самим малюючи прекрасні картини під назвою "чарівна осінь".

Я сиджу на робочому місці в редакції газети, і так як сьогодні незавантажений робочий день, після чергового випуску номера розмовляю з людиною, з якою ми разом працюємо. Розмовляємо на різні життєві теми, ділимося досвідом, і раптом мій погляд падає на ніжний і різнобарвний букет хризантем, який стоїть в кришталево чистій вазі на столі. Розмова з колегою тривала далі. Мій погляд все більше і більше захоплювали ці маленькі чудові квіти. Мій погляд пройшовся по стеблу рослини, по пелюсткам, і нарешті досяг самої квітки. Золотиста сердцевинка зачаровувала своєю красою і плавно переходила в інші кольори до самого краю пелюсток. Квіток було більше десяти, всі вони були однаковими і різними, живими і неживими одночасно. Вони Живі, бо з трепетом п'ють цілющу воду з вази і зберігають всі свої різнокольорові відтінки, тим самим радуючи погляд спостерігача. Але краса ця відходить, тому що одного разу їх зірвали і тим самим від'єднали від рідного місця, з якого вони проросли. Їх віддалили від дому, від того тепла, що зігрівало їх від джерела життя, що кожна мить підтримувала рух краси і світла в них самих. Промайнула думка, що вони тепер вмирають і вже не зможуть повернутися до того місця, де в один прекрасний момент з'явилися на світ маленькими росточками і з часом під турботою і любов'ю матері землі проросли в прекрасні квіти. Вони вмирають, але ще деякий час можуть радувати красою і незвичністю своїх пелюсток і квіток.

І тут мене осінило. Адже ми такі схожі на них. Ми теж колись народилися в своєму рідному Домі, де Любов, Світло і Тиша. Де Життя ніколи не закінчується, а радість переповнює. Де щастя не має тимчасових рамок і розтягнуте в одну прекрасну мить Любові. Але одного разу нас відокремили від Рідного Дому і відправили в місце під назвою планета Земля. Для того, щоб світити і пізнавати цінність Життя, пройшовши школу життєвих пригод, набуваючи власний досвід. Перебуваючи тут, нас не покидає Світ рідної домівки, а тепло нашого дбайливого Батька зігріває кожну мить нашого життя. Ми ростемо, стикаємося з різними життєвими ситуаціями, немов квіти, в вигляді вітру чи дощу, холоду або палючого сонця. Проходячи крізь вируючі стихії, ми зміцнюємося і змінюємося кожну мить. З кожним поривом сильного вітру наше коріння зміцнюється, стебло міцніє, а квітка, що всередині, розгорається все сильніше і сильніше.

Іноді нам важко, але тепло Рідного Дому не дає нам відхилитися від головної мети. Цілі, заради яких ми сюди прийшли. Заради того, щоб вирости, зміцніти і прорости прекрасними квітами. Для того, щоб одного разу повернутися Додому і порадувати Нашого Батька тим, якими прекрасними ми стали під Його турботливою і ніжною рукою Любові.

 

Автор: Юрій Самойлович

 

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 62 В закладки

Підписатися на новини



Я побачив нас в квітах - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 62
Схожі статті:



Напуття дня

Страх, породжений уявою, бачить небезпеку навіть там, де її зовсім немає. Анастасія Нових, "Сенсей-І"

Коментарі
  • Evgenia

    24.04.2017 19:49

    СпасиБо автору за легкость  написания, приятно читать. Тоже буквально недавно пришло понимание, что мы цветы в вазе, вернее наши тела, такие красивые и разные...а на самом деле...мертвы.  Вспомнился отрывок из книги «Сэнсэй-IV. Исконный Шамбалы» А. Новых: 

     — Ну, если постараться, можно вникнуть в этот вопрос и с философской точки зрения. Взять, к примеру, даже эту травинку. Нам кажется, что она ещё живая, но ведь по сути-то она уже мёртвая. Да, в ней теплится ещё жизнь, и если поставить её в пресную воду, она ещё какое-то время протянет. Но, по существу, травинка-то умерла уже в тот момент, когда я подумал о том, чтобы её сорвать. Так же и люди. Мы как те сорванные колоски — рождаемся уже будучи мёртвыми. В нас теплится какое-то время жизнь, но быстро иссякает. Поэтому мы умираем ещё до своего рождения.

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн

Творимо разом


Архів матеріалів

Розсилка актуальних новин порталу «АЛЛАТРА Вісті», «АЛЛАТРА ТВ» та інших проектів МГР «АЛЛАТРА»

Концепція