Доброго дня. А можна з Вами поговорити?

Доброго дня. А можна з Вами поговорити?

Згадав днями одну історію з життя. Було мені тоді десь 15-16 років.


В один звичайний вечір, коли, як завжди, лежав на ліжку і дивився телевізор, пролунав телефонний дзвінок. На тому кінці лінії був голос дівчинки, як потім з'ясувалося, моєї ровесниці. Перше, що від неї почув: “Здрастє. А можна з вами поговорити?!" По телефону я любив розмовляти довгими годинами, тому з радістю і цікавістю сказав: “Так. Звичайно можна!" На що вона відповіла, що до мене обдзвонила купу людей, набирала навмання, потім просто тикала пальцем в телефонну книгу і дзвонила. Але всі її "посилали", хтось казав, щоб вона не займалася нісенітницею, хтось просто кидав трубку, інші слухати не хотіли.


Вона просто розповіла мені свою історію

Родом вона не з мого рідного міста. (Зараз і не пригадаю звідки. Та й не суть важливо). Вона втекла з дому, так як посварилася з сім'єю. За розповіддю, її ніхто не розумів і не слухав. Ні мама, ні тато, ні, тим більше, брат. І єдине, що вона могла придумати, — це втекти з дому і приїхати в моє місто. Тут жила її тітка. І вона вирішила побути у тітки, попросивши її не говорити батькам, де вона. І в один з важких для неї вечорів вона просто взяла телефон і почала дзвонити всім підряд, щоб хоч з кимось поговорити. Може тітка була не вдома, а може вона з нею просто не хотіла говорити. Не знаю. Не питав. І ось вона потрапила на мене.

Я не можу сказати, як довго ми спілкувалися з нею. Може тиждень, а може й два. Я не знав її номера (визначника тоді ще не було), вона сама дзвонила мені в домовлений час. І ми просто розмовляли. Говорили довго. Годину і більше. Не пам'ятаю, про що саме ми розмовляли, але здається, про все. Я пам'ятаю, що якось їй радив щось: подивитися на всю цю ситуацію по іншому, з іншого боку, поговорити з батьками, пояснити все. (Плюс, у неї хлопець ще був, з яким вони посварилися, і начебто це і стало останньою крапкою кипіння).

Йшли дні, ми спілкувалися, говорили. Якось думали навіть зустрітися. Але щось не зрослося. І більше не планували. Якось раз вона подзвонила і сказала, що вирішила все ж зателефонувати мамі. І подзвонила. Повідомила, де вона, що з нею все гаразд, що вона скучила і хоче з нею про все поговорити. Сказала, що вдячна мені за спілкування, і що якби не я, то, може, її вже й не було б на світі цьому. Так як думала вже про суїцид, мовляв, і дерево вже знайшла. Але після спілкування зі мною щось змінилося у неї, вона передумала і вирішила зателефонувати батькам. Приїхали вони всією родиною. І хлопець її теж приїхав. Всі були раді зустрічі. І вона, і сім'я. Вона поговорила з мамою, все їй розповіла. І вони поїхали назад. Додому.

Через якийсь час вона знову мені зателефонувала. Вже з дому. Сказала, що у неї все добре. Все стало якнайкраще. Ми обмінялися адресами пошти (не електронною, а фізичною), щоб списуватися. Але так жодного разу і не списали. І життя потекло в старому руслі.

Я іноді згадував цей випадок. Мені було цікаво, що це було? Ким вона була? І що тепер з нею? Я візуально пам'ятаю навіть блокнот, в якому я записував її адресу. Але самого блокнота знайти не можу. Так і треба.

Минуло багато років. Досвід і знання, отримані за цей час, та й вік, кажуть наскільки це все було смішно і наскільки це все трохи тепер, з висоти 30 років. Але тоді це була ціла катастрофа для неї. Я не пам'ятаю слів. Але пам'ятаю почуття, які були у неї в той час. Я знаю, це було щиро. Хоча мені деякі "розумні" психологи і говорили, що справжні суїцидники ніколи не говорять про свої плани. Хто знає. Може так, а може і ні. Але в тому віці це було дуже важливо і серйозно. І могло привести до дуже плачевних наслідків.


Неважливо, хто ти і де ти

Неважливо, знайома перед тобою стоїть людина чи ні. Важливо тільки внутрішній стан. Щире бажання творити добро і допомагати не для галочки, а тому, що хочеться, тому, що так правильно, тому, що по іншому бути не повинно. Це лише один приклад з життя, довжиною в 2 тижні. І який результат. Але що заважає всім і завжди так жити? Перестати думати тільки про себе і про те, що я отримаю за це. Не слухати тих, хто каже, що тобою користаються, що ти нічого не зможеш, не гідний і так далі. Що заважає бути самим собою, собою справжнім, щирим, чесним і відкритим? Адже це насправді так легко й так радісно. Я знаю різницю між бути відкритим і закритим. І скажу від щирого серця, що більше я закриватися не хочу, адже бути відкритим — це так просто!


Автор: Олександр

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 155

Підписатися на новини



Доброго дня. А можна з Вами поговорити? - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 155
Схожі статті:


Коментарі
  • Борис

    22.11.2016 11:55

    Спасибо за такую важную статью.Простые(и казалось бы незначительные) слова и поддержка, да с Любовью приводит к очень благим последствиям.

    Відповісти
  • Лёша

    21.11.2016 14:42

    Спасибо за историю, Александр! А ведь именно в том возрасте действительно пообщаться толком и не с кем. Я тоже, помню, был очень одинок в 16 лет. Все был занят учебой, друзей особо не было. Внешне все, вроде бы, было хорошо, но внутри была жуткая тоска. Да, в общем-то, и все годы студенчества было примерно такое же состояние. Конечно, приходили мысли о том, что вот, нужно найти девушку и все такое. Но найти девушку, с которой было бы интересно, оказалось не так уж и просто. А чтобы еще больше нескольких месяцев провстречаться с ней, так и вовсе для меня было нереально, т.к. я, к сожалению, слишком часто тогда слушал свое сознание. 

    Единственное, помню, что действительно радовало, это когда я попал в общину христиан. Там было много молодежи, которая жила не обычными подростковыми развлечениями с претензией на подражание взрослым, а чем-то безценным, невидимым, неосязаемым, добрым и вдохновляющим. Вот там мне нравилось. Но т.к. не хватало зерен Истины, а ум цеплялся за множество несклеек в Библии, то со временем оттуда ушел. Еще и пастырь начал активно подталкивать к ответственному шагу крещения. 

    Эх, если бы мне тогда повстречалась группа ребят, серьезно занимающихся работой над собой по книгам, в которых написана правда, без искажений, как в книгах Анастасии Новых, вот тогда бы, наверное, было очень здорово. Да и животное тогда не так доставало, т.к. постоянно было занято учебой. Поэтому, видать, все же нужно и нам в нашем Международном общественном движении “АЛЛАТРА” больше внимания обращать на ребят, которые только начинают учиться в институтах, ПТУ, техникумах или оканчивают школу, ведь в этом возрасте человек в активном поиске смысла жизни, а поговорить и не с кем в трехмерности на жизненно важную тему. 

    Конечно, с человеком всегда есть Бог и человек сам выбирает, кого ему слушать, и никогда не бывает один. Да и исконные Знания теперь доступны для поиска через любой смартфон. Найти их, конечно, сейчас, несоизмеримо легче, чем 15 лет назад. А это значит, что каждый желающий и действительно ищущий обязательно обретет Знания и познает Истину через свой личный духовный опыт, а не чьи-то слова. И это здорово! Спасибо Богу за такое замечательное здесь и сейчас, в котором у каждого человека есть шанс стать настоящим ЧелоВеком с большой буквы - а там и до вечно счастливого ангела рукой подать :)

    Відповісти
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція