ЖИЛА-БУЛА ГОРДИНЯ

ЖИЛА-БУЛА ГОРДИНЯ

«Радість буває різна. Радість буває від свідомості, від придбання чогось, але вона швидкоплинна. Ось чому радість чуттєвого єднання зі Світом Духовним, вона не вичерпується, вона не припиняється. Вона завжди є, кожна мить нова. Це нескінченність нових відчуттів, чуттєвих сприймань. Це кипляче життя, воно наповнене Життям.  Життя, сповнене Життям, по-іншому не назвеш. А у світі матеріальному – короткочасна ілюзія».

«СВІДОМІСТЬ І ОСОБИСТІСТЬ.  Від завідомо мертвого до вічно Живого»


У Чистому Просторі, що Дзвенить Радістю, не було місця для бруду і смутку…

Одного разу я стала свідком такої сцени: мама дуже жорстко вичитувала сестру за погані оцінки у школі. Я ще до школи не ходила, але слухаючи те, як вичитують сестру – закрався сумнів, а раптом я теж буду також отримувати від мами? Накотив страх. У голові визріло рішення: я буду вчитися тільки на відмінно. До цього мені не потрібно було нікому нічого доводити, щось спеціальне робити або бути кимось особливим. Я просто ЖИЛА, любила батьків і не було ніяких сумнівів, що вони теж мене люблять. Але маленьке «а раптом»…

Сумнів, страх… гординя… Вона народилася маленька й слабенька.  Їй потрібно було багато уваги і сил, щоб вирости.

Навчання у школі давалося дуже легко. Мені було навіть незрозуміло, чому однокласники так туго сприймають інформацію, адже нічого ж складного. Мене хвалили вчителі, хвалили батьки…

Це дуже тішило гординю. Вона росла й міцніла.

Потроху, непомітно вона відвойовувала собі простір, витісняючи собою Чисту, Щиру, Дзвінку Радість. Було дуже багато місць, куди гординя ще не могла дотягнутися. Але вона знала: головне, щоб її годували і, набравшись сил, вона зможе дотягнутися туди, де її ще немає. Іноді залітали помічники, які допомагали їй набиратися сил. Вони шепотіли: «Ах, яка ж ти молодець! Ти просто розумничка. Поглянь навколо – адже ти краща за всіх»…

Бувало й так, що спроба зміцнитися зустрічала опір... Навіть не спротив, а голос Совісті з Чистоти викривав гординю. Це їй заважало рости, і вона почала виправдовувати кожен свій крок, який зустрічав таке викриття. На кожне тихе слово Совісті у неї знаходилися сотні виправдань, які гординя вистрілювала дуже швидко, щоб як сміттям закидати те, що може її знищити... Вона зрозуміла, що їй, для того щоб вижити, потрібно ховатися і маскуватися.

Школа і університет уже в минулому.

Вийшла заміж, народилися діти…

Безліч подій пронеслося.

Безліч ситуацій і дій, які були продиктовані гординею, для задоволення гордині…

Коли познайомилася з книгами Анастасії Нових, всередині спалахнуло таке рідне і радісне почуття…


Любов Божа не залишає людину


Гординя вже подорослішала, набралася досвіду. Вона відсунула чистий простір, що дзвенить радістю, і міцно тримала оборону своїх темних закутків. В її арсеналі інструментів уже була ціла колекція масок, сплетених із найрізноманітніших виправдань. Щодня вона влаштовувала войовничі або хитрі маніпулятивні змагання з такими ж, як і вона сама, щоб з'ясувати, хто з них більше, крутіше, більш значущий. Ці змагання хоч і злили гординю, але у підсумку робили її сильніше. Вона була дуже задоволена собою. Але і не задоволена, тому що хотілося ще і ще зміцнитися. Їй завжди було мало. Вона розуміла, що потрібно міцно триматися на своїх позиціях, щоб не зникнути. Адже Чистий Простір, що Дзвенить Радістю, був скрізь і потрібно було міцно тримати свою темряву в темряві, щоб не загинути...

Одного разу до темних закутків гордині проник Чистий Світ із Дзвінкою Радістю… «Небезпека!  Небезпека!»  – завивала сигналізація.

Гординя активізувала всі свої ресурси... Були терміново оновлені додатки сумніву і страху, відкориговані виправдання і навіть сплетена нова маска, яка відповідала новим обставинам…

Почуття Любові всередині дуже ніжне, яке наповнює, тепле. Все стає простим і зрозумілим, радісним і щасливим, коли Любиш. Але, перемикаючись на «важливість» будь-яких подій або ситуацій у зовнішньому світі, через якийсь час виявляєш себе у стані загубленості і розгубленості... Що сприяє цьому перемиканню?  Думка...

Як я думаю? Як приходять думки? Про що? Чому найчастіше думки суперечать самі собі? І чи я думаю?

Одного разу, на питання, що виникло: а чи можу я взагалі не думати? Тут же у голові промайнула фраза: ось коза драна!..

Придбала і такий досвід, коли при спостереженні за тим, що відбувається у голові, вируюча та кипляча до цього каша з думок миттєво зникала і відчувала спокійну радість...

І знову заплуталася.

Гординя ховалася і маскувалася, латала тріщини на масках. Придумувала нові виправдання. Вона продовжувала вступати у битви з такими ж, як і вона... але тепер періодично страх підказував їй, що вона не така велика, як їй того хотілося б.

Я почала бачити гординю та егоїзм оточуючих. Дуже багато вчинків, дії, слова людей продиктовані самолюбством. А придивившись уважніше – побачила егоїзм і гординю в собі. У думках, словах, вчинках. Величезний налиплий шматок темного бруду, який просочився в усі сфери існування у цьому світі. І є величезна потреба: струсити з себе все це. Адже істинна моя сутність – Любов із чистого простору, що дзвенить радістю.


Вибір людини: гординя або радісне почуття. АЛЛАТРА Вісті


Власне его не дозволяло гордині визнати її нікчемність, скінченність і смертність. А у Чистому, нескінченному Просторі, що Дзвенить Радістю, її й зовсім немає.

Любов – Світле, радісне почуття, знайоме із самого дитинства. Як багато зусиль, дорослішаючи, ми докладаємо для того, щоб відсунути з себе цю чистоту і простоту, щастя Жити… Отямившись і виявивши себе у темряві і незадоволеності гордині, відшукавши у собі живий острівець чистого простору, що дзвенить радістю, розумієш, що тільки це цінне  і важливе! А всі замки, збудовані гординею – брехня й ілюзія.

Тепер вчуся... Ні, згадую…

Дуже важливо у будь-якій ситуації згадати, що тільки я роблю вибір: виправдовувати гординю або Любити. І кожен раз, вибираючи Любов – вона росте. А для гордині не залишається місця…

«Все перемагає духовна Любов, яка не знає ні міри, ні кордонів!»

«АллатРа» А. Нових


Учасниця МГР «АЛЛАТРА» Яніна


ЦЕ ЦІКАВО
246

Коментарі (1)
Залишити коментар