Життя на глибині (переклади на англійську мову віршів Зінаїди Міркіної)

Як із стін в'язниці на свободу,  
Так мене – із меж на простір.  
Як дельфіна в рідні води,  
Як дрозда в безкраїй бір...  

Душі влитися в межі не можуть.  
Наші ви–зна–че–ння – розуму,  
А душа прямує до Бога,  
Ні до якого – на всіх одному.  

Ні до якого: не той і не цей,  
Грізно важкий і легенький, як пух, –  
До розростання крилатого світла,  
До Безіменності на ім'я Дух.  

Всіх обдарує Собою, обійме –  
Крила Духу не знають країв.  
Хай святиться і світиться Ім'я,  
Безіменне ім'я Твоє.  

  Как из стенок тюрьмы на свободу,
  Так меня – из границ на простор.
  Как дельфина в родимые воды,
  Как дрозда в нескончаемый бор…

  Души влиться в пределы не могут.
  Наши о–пре–де–ленья – уму,
  А душа устремляется к Богу,
  Ни к какому – на всех одному.

  Ни к какому: не тот и не этот,
  Грозно тяжек и лёгок, как пух, –
  К разрастанью крылатого света,
  К Безымянности с именем Дух.

  Всех одарит Собой, всех обнимет –
  Крылья Духа не знают краёв.
  Да святится и светится Имя,
  Безымянное имя Твоё.

Ти заспокойся. Бог візьме  
Тебе в долоню, в ній підніме,  
І ти отямишся від турбот  
І тихо виростеш над ними,  
І будеш більше всіх страстей,  
Всіх бід, пережитих колись-то,  
Як більше голови твоєї  
Великий розворот заходу.  
О, Господи, як високо  
І нероздільно з нами усіма!..  
Віддати б весь земний тягар  
Тому, кому воно так легко...  
Віддай всю біль, і тугу всю віддай,  
Хай швидкоплиннеє проходить.  
І хай проллється через край  
Вечірнє світло в небозводі...  

  Ты успокойся. Бог возьмет
  Тебя в ладонь и в ней подымет,
  И ты очнешься от забот
  И тихо вырастешь над ними,
  И будешь больше всех страстей,
  Всех бед, испытанных когда–то,
  Как больше головы твоей
  Огромный разворот заката.
  О, Господи, как высоко
  И нераздельно с нами всеми!..
  Отдать бы все земное бремя
  Тому, кому оно легко…
  Отдай всю боль, тоску отдай,
  Пусть преходящее проходит.
  И да прольется через край
  Вечерний свет на небосводе…

Озватись Богу – значить серед ночі  
Прокинутись раптово з першим звуком:  
– Я тут. Я – ось. Твори зі мною що хочеш.  
Я – тятива натягнутого лука.  
Не відвернуся вже ні на секунду  
Від рук Твоїх. Я чекаю змаху.  
Я вся з Тобою в священну мить творіння,  
В мить творіння мене з праху.  

  Ответить Богу – значит среди ночи
  Проснуться вдруг по первому же звуку:
  – Я здесь. Я – вот. Твори со мной что хочешь.
  Я – тетива натянутого лука.
  Не отвлекусь уже ни на мгновенье
  От рук Твоих. Я ожидаю взмаха.
  Я вся с Тобой в священный миг творенья,
  В миг созидания меня из праха.

Тиша в тиші, глибина в глибині,  
І все менше, менше плоті...  
Там, де тануть світи, там, у світу на дні,  
Ви у дихання Боже ввійдете.  
І за вдихом і видихом, Богові вслід,  
В порожнечі, в світовому океані –  
Лише кроки по рухомій воді. Тверді немає,  
Плоті немає. Є лиш Господнє дихання.  

  Тишина в тишине, глубина в глубине,
  И всё менее, менее плоти…
  Там, где тают миры, там, у мира на дне,
  Вы в дыхание Божье войдёте.
  И за вдохом и выдохом, Богу вослед,
  В пустоте, в мировом океане –
  Лишь шаги по скользящей воде. Тверди нет,
  Плоти нет. Есть Господне дыханье.

То хмари, То сонце над широчінню великою,  
І хвилі біжать до корабля...  
Я знаю, є грізним земний наш владика,  
Але ж не  його я люблю.  

Він може наслати нам будь-які чвари,  
Розвіяти мрії, як дим.  
Над світом панує, але він не владний   
Над духом, над серцем моїм.  

Я тільки Твоя, непорушний мій Боже,  
Твоя, мій безмовний простір!  
Я знаю – князь світу, що хоче, те зможе,  
А Ти не перечиш йому.  

Любов з сатанинською міццю не спорить.  
Шаленому не супереч!  
Але якщо зникне все небо, все море,  
Залишиться ціла Любов.  

Так, якщо зникнуть всі форми, всі речі,  
Скінчиться якщо все живе,  
Вціліє любов і дух затріпоче,  
І знову затеплиться світло.  

Так, знов пролунає: «Най буде!» І – буду!  
І знову розколеться морок...  
Звідки я знаю? Не знаю я – звідки,  
Та тільки я знаю, що так!  

То хмари, То сонце над широм великим,  
І хвилі біжать до судна.  
Землею не править небесний Владика,  
Та тільки Його люблю я.  

  То тучи, то солнце над ширью великой,
  И волны бегут к кораблю...
  Я знаю, как грозен земной наш владыка,
  Но ведь не его я люблю.

  Он может наслать нам любые несчастья,
  Развеять надежды, как дым.
  Он властен над миром, но он ведь не властен
  Над духом, над сердцем моим.

  Я только Твоя, мой незыблемый Боже,
  Твоя, мой безмолвный простор!
  Я знаю – князь мира, что хочет, то сможет,
  А Ты не вступаешь с ним в спор.

  Любовь с сатанинскою силой не спорит.
  Безумному не прекословь!
  Но если исчезнет всё небо, все море,
  Останется целой Любовь.

  Да, если исчезнут все формы, все вещи,
  Сойдет все живое на нет,
  Любовь уцелеет и дух затрепещет,
  И снова затеплится свет.

  Да, снова раздастся: «Да будет!» И – буду!
  И снова расколется мрак...
  Откуда я знаю? Не знаю – откуда,
  Но только я знаю, что так!

  То тучи, то солнце над ширью великой,
  И волны бегут к кораблю.
  Землею не правит небесный Владыка,
  Но только Его я люблю.

Я нарешті там, де мені  
Справ ніяких не треба робити,  
А тільки бути, як тій сосні  
Чи ген тій березі білій.  
Мені випала така честь  
Бути Творцю на землі підмогою –  
Адже якщо я і справді є,  
То я в себе вміщую Бога.  
Вік короткий, і груди малі.  
Задача ця не має краю.  
Які вже вершити справи?  
Я всередину себе Творця вміщую.  

  Я наконец–то там, где мне
  Дел никаких не надо делать,
  А только быть, как той сосне
  Или вон той берёзе белой.
  Мне выпала такая честь
  Быть на земле Творцу подмогой –
  Ведь если я и вправду есть,
  То я в себя вмещаю Бога.
  Век короток, и грудь мала.
  Задача не имеет края.
  Какие уж вершить дела?
  Я внутрь себя Творца вмещаю.

Повірити Богу – це значить  
Не вірити власним очам,  
Не захлинутися в морі плачу,  
Коли дощенту зруйнований храм.  
Ти, що наповнюєш мені душу,  
Відкрив її всякій біді.  
Ти на мене все пекло обрушив,  
Сказавши: «Не бійся. Я в тобі».  

  Поверить Богу – это значит
  Не верить собственным глазам,
  Не захлебнуться в море плача,
  Когда дотла разрушен храм.
  Ты, наполняющий мне душу,
  Открыл её беде любой.
  Ты на меня весь ад обрушил,
  Сказав: «Не бойся. Я с тобой».

Не турбуй мене, не турбуй  
Своєю турботою, болем і тугою,  
Своїм невір'ям і своєю тривогою –  
Адже я зараз з’єднуюсь з Богом.  
Не відволікай мене, не відволікай,  
Адже я зараз переходжу через край.  
Я за межею, за мірою, за долею.  
Я, можливо, з'єднаюсь з тобою –  
З тобою істинним, з тобою вічним...  
Переді мною мерехтить Шлях Чумацький.  
Переді мною небесна дорога,  
Що з'єднує душу з Богом...  

  Не беспокой меня, не беспокой
  Своей заботой, болью и тоской,
  Своим неверьем и своей тревогой –
  Ведь я сейчас соединяюсь с Богом.
  Не отвлекай меня, не отвлекай,
  Ведь я сейчас перехожу за край.
  Я за чертой, за мерой, за судьбой.
  Я, может быть, соединюсь с тобой –
  С тобою истинным, с тобою вечным…
  Передо мною Путь мерцает Млечный.
  Передо мной небесная дорога,
  Соединяющая душу с Богом…

Забутися, Господи, забутися –  
Забути про терміни і межі,  
Забути про біль душі і тіла,  
Забути про все, що зробити треба.  
Корабель, що не знає причалу.  
Забути кінці, забути начала,  
Пірнути в срібну піну  
І – океан по коліно.  
Два способи є, дві дороги –  
У вині забутися чи в Богові,  
Розбитися об вали морські  
Чи духом приборкати стихію.  

  Забыться, Господи, забыться –
  Забыть про сроки и границы,
  Забыть про боль души и тела,
  Забыть про всё, что надо сделать.
  Корабль, не знающий причала.
  Забыть концы, забыть начала,
  Нырнуть в серебряную пену
  И – океаны по колено.
  Два способа есть, две дороги –
  В вине забыться или в Боге,
  Разбиться о валы морские
  Иль духом укротить стихию.

Всі відповіді давно готові  
Але ще є питання одне:  
Як дізнаєшся ти, якщо знову  
До нас сьогодні Христос прийде?  

Не з'явиться знак небесний  
І знову, як тоді, знову  
Хтось владний і всім відомий  
Нам накаже розіпнути Його.  

Серце стукне, як у вікна вітер –  
Самозванець ти чи Бог?  
Хто допоможе мені, хто відповість?  
Земля попливла з-під ніг.  

До чого ж важка свобода!  
Нікого в всесвітній тиші...  
Невже мені йти по водах  
Вглиб в безкраїсть своєї душі?...  

  Все ответы давно готовы
  Но еще есть один вопрос:
  Как узнаешь ты, если снова
  К нам сегодня придет Христос?

  Не появится знак небесный
  И опять, как тогда, опять
  Кто-то властный и всем известный
  Нам прикажет Его распять.

  Сердце стукнет, как в окна ветер –
  Самозванец ты или Бог?
  Кто поможет мне, кто ответит?
  Почва выплыла из-под ног.

  До чего же трудна свобода!
  Никого в мировой тиши...
  Неужели идти по водам
  Внутрь в бескрайность своей души?...

Ми вийшли з себе, перейшли межу,  
Щоб десь попереду шукать мрію свою,  
Та в рай прийти не можна. – В рай можна   повернутись.  
В рай входить лише той, хто був уже в раю.  
Лиш тільки блудний син, лиш тільки пілігрим,  
Хто весь в сльозах замре у Дверях своїх.  
Не відшукати,  ні! Ти можеш лиш Згадати   
Того, хто жив завжди в твоїй душі.  
Лиш те, що знала я, знов стріну і впізнаю.  
Я бачила світ мій ще в домирському сні. –  
І той сосновий стовбур, і хаща лісовая –  
Все це мною було. Все це - знову в мені.  

 Мы вышли из себя, мы перешли границу,
 Чтоб где-то впереди искать мечту свою,
 Но в рай нельзя придти. – В рай можно    возвратиться.
 В рай входит только тот, кто был уже в раю.
 Лишь только блудный сын, лишь только тот    паломник,
 Кто весь в слезах замрет у собственных Дверей.
 Не отыскать, о нет! Ты можешь только Вспомнить
 Того, кто жил всегда внутри души твоей.
 Лишь то, что знала я, вновь встречу и узнаю.
 Я видела мой мир еще в домирном сне. –
 И тот сосновый ствол, и эта глубь лесная –
 Все это было мной. Все это - вновь во мне.