Жуйка здійснення мрій

Жуйка здійснення мрій

«Ще ні одна Людина не позбулась свого бажання тим, що виконала його!
Ці бажання – не ваша Природа. Вони вам не належать. Залиште їх...

Коли бажання здійснилося, то на хвилину ви щасливі.
Якщо ви придивитеся уважно, то ви побачите,
що щастя приносить вам не сам об'єкт.
У цей момент відсутні бажання, і ваш розум порожній.
Ця порожнеча і свобода від бажання і доставляє вам щастя»

Пападжи

 

Цікава ситуація виходить. Вирішив: встану в 4 ранку, порину в Духовну практику "Квітка Лотоса".

Отже, 4 години ранку, дзвонить будильник, прокидаюся, вимикаю і, не встаючи з ліжка, концентруюся на своїй Душі. Такий м'який, легкий, ніжний дотик. Відчуття рідного дому, м'яко обволікає тиша і...

Непомітно на зміну цим милостивим почуттям приходить розуміння, що Іван і два його друга (Андрій і Віктор) знаходяться на квартирі у Андрія.

Згадалося давнє, коли жуйка була в дивину, пожувати її було прямо як у казці, яка цікава цукерка – жуєш і не треба ковтати.

І тут Андрій, жуючи жуйку, подумав: «От би зараз з'явилася симпатична блондинка з шикарним бюстом, була б зі мною чарівна і ніжна, щоб я просто від неї випав в осад». Стук у двері. Андрій йде в передпокій відкриває і... те, про що він тільки що подумав, втілилося в реальність. Молода симпатична блондинка стоїть перед його дверима з захопленим виразом обличчя... Андрій в ступорі закриває двері і входить у кімнату. Іван і Віктор дивляться на нього здивованими, у Андрія такий вигляд, ніби він побачив диво. На запитання: «Що там сталося?» – Андрій розповів друзям про своє відкриття. «Гаразд», – недовірливо відповіли друзі, на що, недовго думаючи, Андрій видає їм по пластинці заповітної жуйки, і всі дружно починають її жувати.

Розжовуючи жуйку, Іван подумав про крутий Джип з відкритим верхом і – ось він з друзями летить на ньому по автостраді. Віктору, жуючому свою пластинку, захотілося пригод. І от наших друзів обганяє джип з горлаючими бойовиками. Трясучи зброєю і стріляючи в повітря, вони проносяться мимо. Порівнявшись з позашляховиком нерозлучною трійцею, терористи несподівано кидають на капот автомат «УЗІ».

Веселощі тільки починаються, дорогий читачу, так як в той час, поки друзі витріщалися на лежачий на капоті «УЗІ», їх наздогнали два поліцейських УАЗи і відкрили по них вогонь. Можливо, їх збив з пантелику «УЗІ» – не суть важливо. Іван, відчуваючи, що стає жарко, загадує бажання про невразливість трійці і автомобіля і, різко прискорюючись, забирає авто з вогню. Швидкість сюжету просто неймовірна. Спецназ, не встигає зреагувати на такий маневр, обстрілює свою ж машину на повному ходу. З веселим гиканням наші невразливі друзі несуться в точку на горизонті.

Завіса.

...Це ще не все, дорогий читачу, наберися терпіння – розв'язка попереду того варта.
Веселе життя розпочалася у нерозлучної трійці. Жуючи жуйку, вони все більше захоплювалися своєю можливістю отримати все бажане від цього життя. Тільки Іванові не давала спокою думка, що «безкоштовний сир буває тільки в мишоловці».

...

А тим часом, десь на просторах наших морів-океанів, на секретному непоказному «безлюдному» острові, вівся видобуток цінної руди. Підводними шляхами роботи з штучним інтелектом доставляли цю руду на материк. І працювали в руднику начебто раби, а ніби і люди. Потрапляли люди на острів через такі ж жуйки-бажання. Невразливість і цікавість притягували шукачів пригод, як магніт. Хто плив на пошуки острова на вітрильнику, хто проникав на нього через підводні печери з аквалангом... і всі потрапляли в полон до добувача руди.

Одного разу на острів потрапив Арап, невгамовний в своїх бажаннях, тим не менш, він був доброю людиною, і зійшло на нього осяяння: «Тільки припинивши бажати, він може звільнитися з полону острова». Розуміючи, що це його єдиний шанс, Арап відмовляється від усіх своїх бажань, навіть від бажання бути вільним... І суворі, миттю раніше, охоронці острова з посмішкою відпускають його зі словами: «Ти вільний».

Спостерігаючи цю метаморфозу в'язні острова усвідомили, що єдине, що їх тут тримає – бажання. Було чітке розуміння – поки є жуйка-бажань у світі, будуть і ті, хто впадає від неї в залежність. І, звичайно ж, цей острів буде постійно поповнюватися. Люди, які усвідомили прихильність до острова через свої забаганки і відмовилися від них, ставали вільними. Було розуміння, що ті бажання, від яких вони відмовилися, будуть реалізовані іншими жуючими жуйку-бажань. Відмовившись від бажань цього світу, в'язні покинули острів назавжди.

А у наших друзів все йшло якнайкраще. Вони все більше занурювалися в чарівництво виконання бажань. Тільки невгамовний Іван зацікавлено вивчав, що відбувається, і зрозумів – всі бажання виконуються не так, як він їх собі уявляв. Якщо чоловік хотів швидко отримати гроші і відпочити півроку, то це було пов'язано з травмою, виплатою страховки і періодом відновлення, якраз у ті ж півроку.

Одного разу йому прийшла інформація про «чудовий острів з в'язнями бажань», Іван усвідомив, що в якийсь момент друзі перестали самі бажати, а виконують нереалізовані бажання «остров'ян». Бажання – порочне коло, розірвати яке можна лише відмовою від них. В цю мить Іван дивним чином з'явився в давньослов'янському племені на церемонії «відмови». Невелике поселення... площа... Всі люди, крім однієї жінки, що стояла неподалік від місця, де він з'явився, були в церемоніальних масках. Його увага була прикута до жінки, і десь у глибині себе він розумів, що зараз їй доведеться зробити вибір... Перед нею знаходився простий глиняний кухоль, невеликий ніж та бурдюк з якимось напоєм. Легкий запах алкоголю витав над столом. Жінка зробила крок до столу. Іван, спостерігаючи за нею, подумки вимовив: «Тільки не лий в кухоль, не пий воду з бурдюка». З глибини його сприйняття прийшло розуміння: вибір жінки — залишитися в племені родичів або стати ізгоєм. Взявши ніж вона махнула ним, проштрикнула бурдюк і вилила вміст на землю. Сили покинули її, і Іван, що знаходився неподалік, встиг підхопити її знесилене тіло. Притискаючи її до себе, він тихенько говорив їй: «Я теж пройшов через це, і мені легко зараз, як і тобі». Жінка сказала: «Так», – посміхнулася і перевтілилася. У цей момент заграли бубни, жителі громади пустилися в танок, а старійшина задавав ритм, підстрибуючи ногою.

До чого я це все пишу?

Хтось може сказати: «Маячня», хтось просто посміхнеться моїй уяві. Ви, напевно, вже здогадалися – це сон, який наснився мені в цей чудовий ранок. Раніше мені було ясно на рівні свідомості, що мої забаганки і хотілки – це погано, але тільки в цей ранок мене накрило розуміння, який це ЯКІР, що утримує мене від рішучого кроку у світ Бога. Забавно, нещодавно прочитав цікаву статтю, приводжу її нижче.

 

Історія, розказана Ошо

Є одна кумедна історія з життя Рамакрішни. Ті, хто був до нього близький, хто знав, що він парамахамса, або просвітлений, були дуже стурбовані однією обставиною. Їх дуже хвилювало, що такий просвітлений вчитель, як Рамакрішна, – людина, яка досягла самадхі, – був дуже жадібний до їжі. Рамакрішна завжди дуже турбувався про їжу. Він частенько заходив на кухню і запитував свою дружину, Шараду Деві: "Що у нас сьогодні на обід? Поквапся, вже досить пізно!" Прямо в розпал серйозної духовної бесіди він міг раптово схопитися і кинутися на кухню, щоб запитати, що там готується.

Збентежена Шарада м'яко лаяла чоловіка: "Що ти робиш? Що подумають люди – ти раптово перериваєш бесіду про Брахму і починаєш говорити про їжу!" Рамакрішна лише сміявся у відповідь і не говорив ні слова. Навіть найближчі учні умовляли його: «Це шкодить твоєму імені. Люди кажуть: "Чи могла отримати знання людина, яку так нестримно притягує їжа?"»

Одного разу, коли Шарада дорікала його особливо гірко, Рамакрішна сказав їй:
– Бачиш, коли я відчую відразу до їжі, мені залишиться жити не більше трьох днів.
– Що ти маєш на увазі? – запитала Шарада.
– Всі мої бажання і пристрасті вже зникли, всі думки пішли – але заради блага людства я навмисне чіпляюся за цю свою останню пристрасть до їжі. Я як човен, прив'язаний до берега єдиним канатом. Варто перерізати його, і човен відправиться в своє безкрайнє плавання. Мені не так просто тут залишатися, – відповів Рамакрішна.

Можливо, ті, хто був з ним, не надали цим словам особливого значення. Але за три дні до своєї смерті, коли Шарада увійшла до нього з повними тарілками страв, Рамакрішна глянув на їжу, закрив очі і ліг, повернувшись до дружини спиною. Тут перед нею спалахнув спогад про сказані ним колись слова з приводу своєї смерті. Жінка випустила блюдо з рук і заплакала. "Не плач, – сказав Рамакрішна. – Ти хотіла, щоб я не був жадібний до їжі, і от твоє бажання збулося". Рівно через три дні після цього Рамакрішна помер. Він тримався на світі лише силою своєї маленької пристрасті. Вона була йому підтримкою в життєвій подорожі. Зі зникненням цієї пристрасті останньої підтримки не стало.

Ті, кого ми називаємо тиртханкарами, кого ми називаємо буддами, синами Божими, аватарами, – всі вони тримаються в житті лише на єдиному бажанні. Вони зберігають його у собі виключно із співчуття до людей і продовжують жити тільки заради добра і благополуччя людства. У день, коли це бажання від них іде, вони закінчують свій життєвий шлях і відправляються в подорож до безкінечного начала. Після цього для них вже немає ні народження, ні смерті.


Вірно чи ні? Не знаю. Але для себе вирішив, що відмова від бажань цього світу – це потреба... Це крок на шляху Додому.

На завершення наведу рядки вірша, дуже близькі моїй Душі:

Ніщо не тамує Спраги –
Без Бога посуха усередині.
Я усвідомила раптом одного разу,
Що вічний мандрівник я в Дорозі.
Блукати у безкрайності пустелі
І дивуватися міражам –
Втомилася. Досить. І віднині
Я вірю лише Живим Вустам.
Ніщо вже погляду не спокушає,
Форми – тільки видимий обман.
Хто зрозумів – той Бога набуває
І в Глибину воліє сам.
Тебе! Тебе мені стало мало!
І знемагаючи від ЖаРи,
Міраж зник, все вмить пропало:
Моїй Душі відкрився Ти!
Промови Твої Душею слухаючи,
Я забуваю про себе.
Любов усім Духом приймаючи,
І розчиняюсь знов у Тобі.
Тут п'ю лише малими ковтками...
У Тому світі плеще Океан...
На дотик, дрібними кроками,
Я покину полону обман.
До чого ще можна прагнути,
Коли не можу спрагу втамувати?
І Океан не перестане кликати,
То як Душі політ перервати?..
Батько, не важливий термін в дорозі!
…Хіба ж можу я не прийти…

Яна Шантарова

Переклад: Лариса
Аудіоверсія вірша


Віталій Ситніков

Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.


Це цікаво 132

Підписатися на новини



Жуйка здійснення мрій - Рейтинг теми: 5.00 з 5.00 проголосувавших: 132
Схожі статті:


Коментарі
Залишити коментар
AllatRa.TV онлайн


Архів матеріалів

Концепція