Знання та сімейні відносини

Друзі, добрий день. Надихнувшись однією зі статей на порталі АЛЛАТРА Вісті, я вирішила поділитися своєю історією. Пишу вперше статтю.

У нашій сім'ї чоловік не приймає Знання. Довгий час я перебувала у стані, коли я вірила свідомості, що я невільна, що чоловік обмежує мене, що я не можу робити те, що хочу (наприклад, слухати заняття, брати участь у зідзвонах, їздити на зустрічі однодумців тощо). Було відчуття клітки, роздратування до чоловіка, знецінення його розмов про «мирське». У такому стані я жила дуже довго. Можна сказати, що це був тривалий стан постійної претензії до чоловіка. Була ще претензія до нього: «Чому він не приділяє більше часу дитині, щоб я могла повною мірою зайнятися проєктами?!»

Незважаючи на те що чоловік був проти моєї участі в проєктах, я й далі продовжувала це робити в той час, коли його не було вдома, або ввечері, коли дочка спала. Щоразу, коли він бачив, що я щось роблю, у нас був конфлікт.

Були думки про те, що треба розлучитись із чоловіком, тому що «я не хочу ховатись, я хочу бути вільною та робити те, що я хочу!». Свідомість ще аргументувала тим, що, погоджуючись із такою сімейною обстановкою, я підтримую систему, я не обстоюю в сім'ї Знання та АллатРа.

Але водночас було й розуміння, що АллатРа — це Любов, що АллатРа — це про єднання, про турботу, про розуміння, про повагу до свободи вибору, про роботу над СОБОЮ, а не про вплив на інших.

Почавши РЕАЛЬНУ, чесну роботу над контролем свідомості, і найголовніше, заглиблюючись у любов до Бога, я справді зрозуміла, що СВОБОДА — вона всередині! Ну, справді, ні чоловік, ні батьки, ні друзі не можуть посадити вас у клітку, якщо ви самі на це не погодитесь! Тому що Особистість у клітку не запихнеш! Тому що Бога любити тобі не заважають зовнішні обставини. Заважають лише думки в голові, які ми слухаємо і яким ми віримо, відволікаючись від найголовнішого.

Поступово я зрозуміла, що я неуважна була до чоловіка та до того, що він розповідав, і я стала уважно його слухати, на 100% перебуваючи в моменті розмови з ним (а не з думками, які гнали мене йти робити проєкти, адже в цей час проєкти не робилися, а йшла годівля системи через думки та діалоги в голові). Це був перший крок — бути уважною до чоловіка, до його прохань і потреб.

Другим кроком було усвідомлення того, що насправді мій чоловік так сильно допомагає проєктам, навіть того не підозрюючи. Він узяв на себе відповідальність за забезпечення нашої родини, а я — за домашні справи та виховання дочки. І тому, коли маю вільний час від моїх обов'язків — я приділяю його проєктам! Коли я це усвідомила, мене накрила хвиля вдячності чоловікові за все, що він робить! І прийшло здивування: як я цього не помічала раніше?! Адже не помічала, тому що була підконтрольна системі, яка настільки звужувала свідомість на проблемі, що я не бачила нічого, окрім неї.

Третім кроком було справжнє зміцнення в цілі. Цей крок свідомість зараз відмовляється описати словами. Спадає на думку — цілісне прийняття Бога. Це таке об'ємне розуміння того, що існує лише Його реальність. Що жити почуттями, жити Любов'ю — це єдине правильне рішення. Що вдячність Йому та Любов — це те, що стоїть на першому місці. Це розуміння в жодному разі не принижує людей, які знаходяться поруч, воно, навпаки, лише поглиблює любов до них, і вона розширюється, і її вистачає на всіх із таким лишком, що хочеться цю хвилю поширювати далі, віддавати більше.

Я помітила, що в такому стані життя з Богом, вдячності, моє ставлення до чоловіка вперше стало по-справжньому, на 100%, шанобливим, дбайливим, люблячим. По-справжньому щирим (мені дуже хочеться підкреслити цей момент, тому що все починається з нашої чесності перед собою). До цього це була гра «ти — мені, я — тобі».

У цьому стані обставини в сім'ї почали так складатися, що й можливості зробити роботу в проєктах стало з'являтися більше, а моя діяльність — більш ефективною. У цьому стані негативної реакції чоловіка, коли він бачив мою зайнятість у проєктах, не було (або він вирішив її не проявляти).

Моя любов до чоловіка зараз як ніколи справжня, тому що тільки зрозумівши, що є Любов, ти можеш поділитися цим почуттям далі.

І ось на цьому благостному етапі система вирішила зайти з іншого боку.

Протягом певного часу, коли ми із чоловіком залишалися наодинці, коли була присутня хвиля єднання та розуміння, я почала чути думки, які звинувачують мене в тому, що «я веду подвійне життя: із чоловіком я говорю про мирське, про те, що йому цікаво, він вважає мене своїм найближчим другом, а я його так підводжу, і я лицемірка, тому що з друзями з Руху я говорю про Бога, розкриваю шаблони свідомості, дивлюся передачі за участю Ігоря Михайловича Данілова, записую лайфіки тощо. Як же я можу так вести себе щодо люблячого чоловіка! Це нечесно та несправедливо! Це обман!» Тому мені треба про все чесно йому зізнатись: озвучити все, що вище написано. «Тільки тоді це буде чесно щодо нього та щодо мене. А там будь-що-будь: якщо він захоче розлучитися — значить так тому й бути».

Водночас були ще думки, які звинувачували мене, що я не можу донести до чоловіка Знання, що це через мене він їх не приймає, тому що я, бувши на гордині, жила в сім'ї, реалізовуючи шаблони системи. І як мені шкода, що чоловік стане субособистістю, адже він не знає Бога, ще й алкоголь п'є.

Перший раз, почувши ці думки, я майже зробила те, що пропонувалось. Але розуміння, що я люблю цю людину, і перенос уваги на почуття допомогли цього не зробити.

Потім я чула ці думки знову в подібних ситуаціях і навіть в якийсь момент зловила себе на думці, що я зважую «за і проти» такого рішення.

І ось востаннє, коли ці думки прийшли, як промінь допомоги та істини, прийшло розуміння, що відповідь на все — це Любов. Залиш думки. Люби, йди глибше, йди до Бога. Не свідомістю треба до чоловіка стукатися, а Особистістю. А мова Особистості — це почуття, це лише Любов. Що б я йому не сказала, його свідомість це не пропустить, але єдиний спосіб, яким я можу спілкуватися з Особистістю чоловіка — це мовою Любові... Любові до Бога.

Мені хочеться зараз подякувати Ігорю Михайловичу за терпіння та любов, з якими він стукає до кожного. Дякую друзям, які невпинно доносять до нас Істину. Дякую Богу та Світу Духовному за ці умови, в яких я перебуваю, тому що саме вони дають мені шанс набути Життя. Тут згадався момент, який свого часу став для мене переломним. Це почута фраза та пов'язане з нею розуміння, яке показало мені, що я маю претензію до Бога за ті умови, в яких я перебуваю: Бог вчить дякувати йому за все, навіть у горі та коли проблеми. ДЯКУВАТИ коли важко і РАДІТИ труднощам. Я не виберусь із цієї сімейної ситуації, поки не почну дякувати Богові.

Бог дійсно на нас чекає завжди! Він чекає, коли ми залишимо сумніви, награємося в ілюзії цього світу, знімемо корону пупа Землі та... прийдемо до Нього. А Його обійми завжди відкриті! Це розуміння дає стільки сил! Тому що тільки від МОГО вибору залежить, знає мене Бог чи ні. Нема кого звинувачувати, тільки МІЙ вибір.

P.S. І ще, дівчата, давайте Любити своїх чоловіків, давайте дамо їм спокій і будемо просто Любити.

З повагою
Таїсія Корчак