ЗНАЮЧИ ПРАВДУ, МОЖНА ЗМІНИТИ БАГАТО ЧОГО!
Як часто ми, сучасні люди, замислюємося над тим, з якою метою ми приходимо у цей світ? Можливо, нас хвилює запитання, чи можемо ми набути Життя, чи існує Життя після смерті? У стрімкій гонитві за тим, щоб відповідати своїй найкращій версії себе, в якийсь момент раптом приходить розуміння, що ми зовсім перестали ставити собі ці прості запитання. Адже для того, щоб знайти відповіді на подібні запитання, нам усім потрібно знати правду. Ми повинні знати правду не тільки про те, що чекає на людину ще за життя, а й про післясмертну долю.
Що знали про післясмертну долю перші християни, перші послідовники Христа: гностики, катари, альбігойці? Говорячи про катарів, варто зазначити, що католицькій церкві від початку свого становлення доводилося мати справу з ідеями, які відрізнялися від її офіційної доктрини. Вчення, які суперечать офіційному погляду католицької церкви, визнавалися хибними думками, єрессю або язичництвом. Однак, якщо звернутися до етимології слова «єресь», то до III століття це слово означало «вибір, здатний вибирати». І вже тільки з IV століття єресь стали визначати як відхилення від істинної віри.
Про це та багато чого іншого розповіла учасниця міжнародної онлайн-конференції «Життя після смерті. Вигадки та факти» зі Словаччини Катаріна Микитова. На конференції, яка відбулася 22 травня 2021 року, була озвучена правда про післясмертну долю і про те, що чекає на людину ще за життя.
«До перших єресей І–ІІІ століття відноситься гностицизм. Слово «гнозис» походить від грецького слова «знання, пізнання». Основна риса гностицизму – це дуалізм. Гностики розуміли, що цей світ порочний, і тому люди хотіли вивільнитись із його кайданів за допомогою пізнання, щоб повернутися до свого Споконвічного дому, до Бога. На думку гностиків, ті, хто стверджує, що вони спочатку помруть, а потім повстануть із мертвих, помиляються. Воскресіння потрібно досягти, допоки ти живий», – зазначила Катаріна.
Сам Ісус, який прийшов у цей світ, щоб служити Богу, в Євангелії від Хоми сказав так: «Той, хто набуває тлумачення цих слів, не зазнає смерті».
А у третьому вірші Євангелія Ісус говорив Хомі: «Коли ви пізнаєте себе, тоді ви будете пізнані, і ви дізнаєтеся, що ви – діти Отця живого. Якщо ж ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви – бідність».
Іншими словами, лише той, хто розуміє та приймає як керівництво до дії сказане Ісусом Христом, житиме вічно. Тобто ми всі можемо стати Божими дітьми ще за життя і без посередників. Людині потрібно пізнати істинне вчення Христа.
Катаріна підкреслила, що одними з відомих і значущих спільнот єретиків того часу були катари та альбігойці. Життя катарів у XII-XIII століттях якнайкраще описують дві цитати Ісуса Христа, написані на порталі найбільших воріт Індії Буланд Дарваза. Ісус, син Марії, сказав: «Світ – це міст. Пройдіть ним, але не будуйте на ньому свій дім! Той, хто очікує час, може чекати вічність! Світ – усього лише час: проведіть його у відданості, бо все інше не має жодної цінності».
Самі катари називали себе «добрі християни», «добрі мужі» та «добрі жінки». Слоганом катарів було: «Бог є любов». Хрещення водою, на думку катарів, було недостатнім для спасіння людської душі, вони визнавали лише хрещення вогнем і Духом Святим. Хрещення Духом Святим, окрім іншого, означало прийняття на себе зобов'язання жити благочестивим життям, служити Богу та громаді віруючих. Катари відмовлялися визнавати розп'яття Ісуса Христа спасительним, тому вони не молилися перед хрестом.
Також перші християни знали про реінкарнацію Душі. У той час віра в реінкарнацію була настільки поширеною, що довелося скликати спеціальний собор, щоб оголосити віру в реінкарнацію такою, що не відповідає ортодоксальним догматам. Так, через п'ять століть після того, як прийшов Ісус Христос, коли християнство вже було державною релігією Риму, у 533 році в Константинополі відбувся Вселенський Собор, на якому поняття реінкарнації було заборонено.
Після того, як це поняття зазнало анафеми, на жаль, Євангелія були відредаговані, і ті неугодні писання, які не відповідали прийнятій доктрині, були оголошені апокрифами. Але незважаючи на це, і до сьогодні більшість релігієзнавців використовують апокрифи як джерела істинних Знань.
З історії ми знаємо, що катари заперечували воскресіння тіл і відкидали усі ті послуги, які живі надають мертвим. Вони вірили, що людина має три природи: тіло, яке є житлом для душі, душа, яка є житлом для духу, та дух – іскра від Бога. Під час життя людська природа може переживати подвійну смерть і перетворюватися так, що дух, народжений від іскри та повернутий до душі, зрештою відокремлюється та повертається до світла. Тобто людина вирішує під час життя: чи стане вона плівкою на Душі при наступних реінкарнаціях Душі, чи вона стане Ангелом, Істотою, єдиною з Богом.
Шлях досягнення свободи – це щоденне зрощування любові та смирення, контроль думок та тіл. Прикладом для Катар було життя і вчення самого Ісуса Христа. Катари знали про свідомість, яка є інструментом диявола. Вона впливає на людину через думки, тому вони практикували катарсис.
Катарсис – це не просто банальна сповідь, це саме розбір, вивчення роботи свідомості й того, як вона обманює людину та змушує служити собі (дияволові), під час якого відбувається моральне очищення.
Таким чином, виходячи з вищесказаного, стає зрозуміло, чому гностиків і катарів таврували, як заблудших, і чому їх 1200 років переслідували та знищували. Домінуючій римській еліті та єврейським священнослужителям того часу не подобалося, що люди завдяки знанням, які зберігали та передавали людям катари, гностики, альбігойці, ставали вільними, звільняючись від маніпуляцій з боку релігій. Саме ті, хто переслідував ранніх християн, через 1200 років шляхом хрестових походів і знищили в результаті катарів.
На сьогодні офіційна християнська церква не тільки створила у цьому світі комерційну організацію, яку було б неможливо побудувати на підставі істинного розуміння та знань, вона також заперечує і реінкарнацію. За словами апостола Павла, згідно з ученням, яке лягло в основу християнства, Христос примирив нас із Богом і наше спасіння полягає у вірі в те, що Христос викупив людей своєю кров'ю. Сам же Ісус Христос про таке ніколи не говорив. У Синодальному перекладі Євангелія від Іоана 18:36 Ісус відповів: «Царство Моє не від світу цього; якби від світу цього було Царство Моє, то служителі Мої подвизалися б за Мене, щоб Я не був виданий Юдеям; але нині Царство моє не звідси». Серед 27 книг Нового Завіту більшу частину становлять саме послання Павла, його вчення являє собою вчення про раболіпне смирення, тоді як учення Ісуса – це вчення про істинну свободу. Учення Ісуса Христа, що дійшло до нас, яке ми можемо прочитати в Біблії і Новому Завіті – це лише залишки, що дійшли до нас після редакції Павла, Великого Пантократора Костянтина та цілої плеяди папських осіб, які вносили свої правки. Саме одні з тих, хто були поруч із Христом, знаючи правду, у результаті навмисно спотворили її на догоду своїм інтересам.
Істинне вчення Ісуса розкриває духовну сутність людини, саме завдяки цьому людина, діючи за натхненням душі, відкриває для себе Бога і стає на Шлях і йде до Нього. Маючи істинні Знання, людина йде прямою дорогою, а не маючи Знань, не розуміючи, хто вона та навіщо вона тут, блукає закутками своєї свідомості, перетворюючи своє Життя на існування.
«Чисті Знання, вони нібито, як вода, і в цій воді зароджується життя, ось це і є справжній храм, храм побудований на знаннях. А коли ці знання перероблюють, намагаються втиснути свої камені та з них збудувати свій храм, то, вибач, на воді не збудуєш, – камінь тоне. Тому, що робили – засипали піском, засипали піском істинні знання, піском своїх фантазій, і прагнень, і бажань. Спотворювалася істина цим піском, який виходить від егоїстів і гордеців, і на них уже зводили кам'яні важкі храми, але чим більше було піску і чим важчими були храми, тим менше було під ними води – істинних знань».
Із передачі за участю Ігоря Михайловича Данілова «Життя після смерті».
